Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. У них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. Великий знавець українського фольклору, письменник Михайло Стельмах зазначав: «Нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!», навіть його сліди їй дорогі: «Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, «кохання їх стає надзвичайно поетичним».
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім’ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім’ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо «невістка — чужа кістка», яку бив чоловік-п’яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в’їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна». У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.
Розповідь ведеться від імені школяра Клима Джури. Живе він з бабусею, батьки — археологи, котрі поїхали розкопувати руїни єгипетської піраміди. Якось Клим бачить хулігана Сашка Смика — худорлявого розпатланого хлопчика на прізвисько "Кактус". Злякавшись хулігана, Клим тікає і провалюється в люк, де потрапляє до секретної лабораторії так званого ТТБ ("Таємне Товариство Боягузів"). Виявляється, ТТБ давно знає хто він, і хоче випробувати винайдений засіб від страху на Климі.
Клим опиняється на невідомій вулиці, яка приводить до старого будинку із залізною брамою, де перебуває жінка, яку Клим бачив востаннє у секретній лабораторії (вона весь час нагадувала когось Климу). В саду будинку він знайомиться з двома хлопцями Жуком і Зайцем, які чекають його на підготовці до вечірньої операції.
Клим повинен стояти рівно о дев'ятій години вечора біля банку (він знає цей банк, бо там прибиральницею працює його бабуся) і грати жалісливу пісню про байбачка, яку будуть співати Жук і Заєць. Клим починає підозрювати, що Таємне Товариство Боягузів — банда грабіжників, які хочуть викрасти золоті зливки з банку, але все-таки прибуває на площу. Коли цей новий член Таємного Товариства Боягузів виконує своє завдання, до банку, на подив Клима, під'їжджає мотоцикл з двома постатями, які нагадували Климу його батьків, котрі зараз в Єгипті, у пустелі. Несподівано вчиняється вереск, бо пограбували чоловіка. Трійко друзів кидаються геть з місця злочину. Після нападу на банкіра, герої повертаються, Клим думає, що він — учасник пограбування.Герої потрапляють до банку. Жук відкриває прохід через стіну, який приводить до місця, де знаходяться дивні сині жаби. Жук і Заєць говорять, що насправді ці жабоподібні створіння — космічні прибульці, які захопили вже половину світу, а банк — головна їхня база, де вирощують мутантів-перевертнів і посилають на таємні завдання. Окупанти вміють проникати у людську свідомість і заражають людство найстрашнішим вірусом — вірусом страху, а Таємне Товариство Боягузів бореться з цим і шукає протиотруту. Клим вражений почутим, але задумується як побороти прибульців, якщо ТТБ — Таємне Товариство Боягузів? Він дізнається, що найперше вірус вражає хоробрих. А ті, хто звик боятися все життя, мають свої засоби подолання страху.
Наступного ранку Клим знов бачить Кактуса. Цього разу він перемагає, борючись з ним. По дорозі до школи, хлопець натрапляє на прибульця на будівельному майданчику. Але хлопця рятує муха, яка для синьомордих є снодійним, а Клим тікає.
Хлопець ніяк не може зв'язатися з ТТБ та Жуком і Зайцем. Але на до прилітає велетенський метелик із посланням. Клим поспішає до своєї квартири, де не виявляє бабусі. Проте лунає її голос, повідомляючи де знайти ключ від автомобіля, який до в боротьбі із синьомордами. З першим кроком до автомобіля "Запорожця", по вулиці у бік Климового дому їде екскаватор, після чого Клим береться за кермо, і змігши керувати машиною, бачить, що екскаватором керує той самий "синьомордий". Автомобіль сам протистоїть недругу, перевертаючи екскаватор із прибульцем.
Механічний голос (той самий, що керував "Запорожцем" і зустрів Клима із ТТБ) говорить, що це ватажок окупантів, і розказує усі факти захоплення планети синіми жабами з космосу. В пустелю, де Климові батьки досліджують піраміду, рівно о третій годині ночі, прибуває десант хижаків. І ТТБ, і протиотруту від вірусу страху, яким заражено багато мешканців Землі, і "Запорожець" придумала пані Соломія, та її "синьоморді" вистежили й захопили.
Клим опиняється посеред сільської садиби бабусі. Прилітає жовтий метелик, який передав записку, із новими інструкціями: "Третій помідорний кущ ліворуч від паркану". Кущ від'їжджає, а потім відкривається металева порожнина, схожа на дитячу гірку. Хлопець з'їжджає вниз до схованки. На стіні висить сімейна фотографія із тією ж жінкою із секретної лабораторії ТТБ, яка весь час нагадувала когось хлопцеві. Він розуміє — це Климова бабуся, пані Соломія, тільки молода.
У кутку схованки стоїть прилад, який скидається на комп'ютер. Під приладом — скринька, яка містить секрети усіх подій того дня, але відчинити її марно. Клим розуміє, що втратив будь-яку надію на врятування бабусі. Але поклавши руки на скриньку, він, сам того не очікуючи, вмикає комп'ютер. На екрані видно жінку, яка називає Клима онуком. Це пані Соломія, бабуся хлопця, тільки тридцятирічна, з минулого. В минулому вона сконструювала машину, за до якої можна літати у часі й просторі та перемістилась на 30 років уперед, аби подивитись долю своїх нащадків. За до відеозв'язку Соломія передає наступну інструкцію — перенестися до піраміди, куди прямують основні сили загарбників. "Запорожець" насправді є машиною часу, яка й перенесе Клима в час, коли синьомордам ще можна завадити.
Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. У них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. Великий знавець українського фольклору, письменник Михайло Стельмах зазначав: «Нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!», навіть його сліди їй дорогі: «Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, «кохання їх стає надзвичайно поетичним».
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім’ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім’ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо «невістка — чужа кістка», яку бив чоловік-п’яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в’їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна». У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.
https://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=17478
Объяснение:
Розповідь ведеться від імені школяра Клима Джури. Живе він з бабусею, батьки — археологи, котрі поїхали розкопувати руїни єгипетської піраміди. Якось Клим бачить хулігана Сашка Смика — худорлявого розпатланого хлопчика на прізвисько "Кактус". Злякавшись хулігана, Клим тікає і провалюється в люк, де потрапляє до секретної лабораторії так званого ТТБ ("Таємне Товариство Боягузів"). Виявляється, ТТБ давно знає хто він, і хоче випробувати винайдений засіб від страху на Климі.
Клим опиняється на невідомій вулиці, яка приводить до старого будинку із залізною брамою, де перебуває жінка, яку Клим бачив востаннє у секретній лабораторії (вона весь час нагадувала когось Климу). В саду будинку він знайомиться з двома хлопцями Жуком і Зайцем, які чекають його на підготовці до вечірньої операції.
Клим повинен стояти рівно о дев'ятій години вечора біля банку (він знає цей банк, бо там прибиральницею працює його бабуся) і грати жалісливу пісню про байбачка, яку будуть співати Жук і Заєць. Клим починає підозрювати, що Таємне Товариство Боягузів — банда грабіжників, які хочуть викрасти золоті зливки з банку, але все-таки прибуває на площу. Коли цей новий член Таємного Товариства Боягузів виконує своє завдання, до банку, на подив Клима, під'їжджає мотоцикл з двома постатями, які нагадували Климу його батьків, котрі зараз в Єгипті, у пустелі. Несподівано вчиняється вереск, бо пограбували чоловіка. Трійко друзів кидаються геть з місця злочину. Після нападу на банкіра, герої повертаються, Клим думає, що він — учасник пограбування.Герої потрапляють до банку. Жук відкриває прохід через стіну, який приводить до місця, де знаходяться дивні сині жаби. Жук і Заєць говорять, що насправді ці жабоподібні створіння — космічні прибульці, які захопили вже половину світу, а банк — головна їхня база, де вирощують мутантів-перевертнів і посилають на таємні завдання. Окупанти вміють проникати у людську свідомість і заражають людство найстрашнішим вірусом — вірусом страху, а Таємне Товариство Боягузів бореться з цим і шукає протиотруту. Клим вражений почутим, але задумується як побороти прибульців, якщо ТТБ — Таємне Товариство Боягузів? Він дізнається, що найперше вірус вражає хоробрих. А ті, хто звик боятися все життя, мають свої засоби подолання страху.
Наступного ранку Клим знов бачить Кактуса. Цього разу він перемагає, борючись з ним. По дорозі до школи, хлопець натрапляє на прибульця на будівельному майданчику. Але хлопця рятує муха, яка для синьомордих є снодійним, а Клим тікає.
Хлопець ніяк не може зв'язатися з ТТБ та Жуком і Зайцем. Але на до прилітає велетенський метелик із посланням. Клим поспішає до своєї квартири, де не виявляє бабусі. Проте лунає її голос, повідомляючи де знайти ключ від автомобіля, який до в боротьбі із синьомордами. З першим кроком до автомобіля "Запорожця", по вулиці у бік Климового дому їде екскаватор, після чого Клим береться за кермо, і змігши керувати машиною, бачить, що екскаватором керує той самий "синьомордий". Автомобіль сам протистоїть недругу, перевертаючи екскаватор із прибульцем.
Механічний голос (той самий, що керував "Запорожцем" і зустрів Клима із ТТБ) говорить, що це ватажок окупантів, і розказує усі факти захоплення планети синіми жабами з космосу. В пустелю, де Климові батьки досліджують піраміду, рівно о третій годині ночі, прибуває десант хижаків. І ТТБ, і протиотруту від вірусу страху, яким заражено багато мешканців Землі, і "Запорожець" придумала пані Соломія, та її "синьоморді" вистежили й захопили.
Клим опиняється посеред сільської садиби бабусі. Прилітає жовтий метелик, який передав записку, із новими інструкціями: "Третій помідорний кущ ліворуч від паркану". Кущ від'їжджає, а потім відкривається металева порожнина, схожа на дитячу гірку. Хлопець з'їжджає вниз до схованки. На стіні висить сімейна фотографія із тією ж жінкою із секретної лабораторії ТТБ, яка весь час нагадувала когось хлопцеві. Він розуміє — це Климова бабуся, пані Соломія, тільки молода.
У кутку схованки стоїть прилад, який скидається на комп'ютер. Під приладом — скринька, яка містить секрети усіх подій того дня, але відчинити її марно. Клим розуміє, що втратив будь-яку надію на врятування бабусі. Але поклавши руки на скриньку, він, сам того не очікуючи, вмикає комп'ютер. На екрані видно жінку, яка називає Клима онуком. Це пані Соломія, бабуся хлопця, тільки тридцятирічна, з минулого. В минулому вона сконструювала машину, за до якої можна літати у часі й просторі та перемістилась на 30 років уперед, аби подивитись долю своїх нащадків. За до відеозв'язку Соломія передає наступну інструкцію — перенестися до піраміди, куди прямують основні сили загарбників. "Запорожець" насправді є машиною часу, яка й перенесе Клима в час, коли синьомордам ще можна завадити.