Улітку всією сім’єю ми часто їдемо за місто на дачу. Це прекрасне місце для відпочинку, адже неподалік невеличке озерце, біля якого можна засмагати. Та й до лісу рукою подати. Проте мій тато любить повторювати, що дача – це не тільки відпочинок, а й працетерапія. Він вигадав таке мудре словечко, бо вважає, що людина оздоровлюється не тільки завдяки сонцю, чистому повітрю й воді, а насамперед завдяки праці. Тато залюбки майструє, оздоблює наш дачний будиночок, а я допомагаю мамі й бабусі збирати врожай овочів і фруктів. А нещодавно мені довірили відповідальну роботу – полоти грядки. Я назвав це заняття боротьбою з бур’янами.
Ох і нахабні ці вороги! Самі собі вродяться та й заважають овочам рости! То сонечко заступають, то вологу забирають, то поживні речовини крадуть. І стає рослинка кволою.
Аж тут я зі зброєю-сапою виходжу. Ховайтеся, бур’яни! Правда, треба бути дуже обережним, бо ворог підступний, уміє маскуватися. Хіба ж не було торік, що замість лободи я бурячки посполював?!
Тож я уважно придивляюся, неквапливо вириваю бур’яни, допомагаю собі сапою. Озираюся назад – стоять рівними рядочками бурячки, мов воїни, що вишикувалися на парад. А переможений ворог лежить. Він уже не страшний.
Після сеансу працетерапії почуваюся гордим. Ще б пак, таку важливу роботу виконав – урятував урожай.
2-й текст. Улітку всією сім’єю ми часто їдемо за місто на дачу. Там на нас чекає не лише відпочинок, а й працетерапія. Так наш тато називає лікування працею.
Торік мені довірили полоти грядки. Я переконався, що це надзвичайно відповідальна робота.
По-перше, ти усвідомлюєш, що приносиш користь. Адже бур’яни завдають шкоди мешканцям нашого городу. Вони нахабно затуляють сонце, висмоктують вологу, а з нею і поживні речовини. Від такого сусідства корисні рослини можуть загинути.
По-друге, боротьба з бур’янами – справа нелегка. Вони вміють маскуватися. Тому потрібно придивлятися, що саме ти вириваєш: бурячка чи, може, лободу.
Крім цього, праця на городі приносить насолоду. Особливо приємним є результат: озирнешся і бачиш – бурячки рядочками стоять, мов визволені з полону бранці, і радіють. А підкорені вороги вже не страшні, нехай лежать собі у міжряддях.
Ох і нахабні ці вороги! Самі собі вродяться та й заважають овочам рости! То сонечко заступають, то вологу забирають, то поживні речовини крадуть. І стає рослинка кволою.
Аж тут я зі зброєю-сапою виходжу. Ховайтеся, бур’яни! Правда, треба бути дуже обережним, бо ворог підступний, уміє маскуватися. Хіба ж не було торік, що замість лободи я бурячки посполював?!
Тож я уважно придивляюся, неквапливо вириваю бур’яни, допомагаю собі сапою. Озираюся назад – стоять рівними рядочками бурячки, мов воїни, що вишикувалися на парад. А переможений ворог лежить. Він уже не страшний.
Після сеансу працетерапії почуваюся гордим. Ще б пак, таку важливу роботу виконав – урятував урожай.
2-й текст. Улітку всією сім’єю ми часто їдемо за місто на дачу. Там на нас чекає не лише відпочинок, а й працетерапія. Так наш тато називає лікування працею.
Торік мені довірили полоти грядки. Я переконався, що це надзвичайно відповідальна робота.
По-перше, ти усвідомлюєш, що приносиш користь. Адже бур’яни завдають шкоди мешканцям нашого городу. Вони нахабно затуляють сонце, висмоктують вологу, а з нею і поживні речовини. Від такого сусідства корисні рослини можуть загинути.
По-друге, боротьба з бур’янами – справа нелегка. Вони вміють маскуватися. Тому потрібно придивлятися, що саме ти вириваєш: бурячка чи, може, лободу.
Крім цього, праця на городі приносить насолоду. Особливо приємним є результат: озирнешся і бачиш – бурячки рядочками стоять, мов визволені з полону бранці, і радіють. А підкорені вороги вже не страшні, нехай лежать собі у міжряддях.
Художні засоби у вірші М.Вороного "Іванові Франкові" :
Звертання: мій учителю і друже; о, друже мій; мій славний друже.
Еітети: скажений шал, невгамовне сумління, велетень могучий, меч блискучий, страшні удари, таємні чари, святоблива ліра, нікчемний крам.
Протиставлення: велетень-гнобитель/геній-визволитель.
Порівняння: влучна, як з неба блискавиця; стоять, немовби теж до бою; зав'януть, як без сонця квіти.
Риторичні оклики: О, ні!
Риторичні запитання: Чи все ж те розумом збагнути, / Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати / Свобідний творчий дух скувати?
Єдинопочаток(анафора): В ній в с і краси кольори сяють, /В ній всі чуття і змисли грають!; Всі наші радощі і жалі, Всі ті боління і надії.