Михайло грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)чи то світлини, чи то барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. а ще незмінно — окуляри. це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. та михайло грушевський, насамперед, — історична постать! те, що михайло сергійович грушевський — перший президент україни, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. влада прагнула доказати, що україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». окрім того, грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у xix столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в xx столітті (помер у 1934 році). ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність. усе своє життя великий український учений та історик, голова української центральної ради і перший президент україни, присвятив боротьбі за створення української держави. придивляюся до рис обличчя михайла сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. думаю: ось так йому боліло за вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в україні 1917-1921 pp. саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу. відновлення державності україни в 1991 році врятувало спадщину м. с. грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: м. грушевський похований на байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити грушевського від рідного народу. так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана михайла. він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «а що ти зробиш для україни? до чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля? » мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.
Образ Омелька Кайдаша Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити- це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним. Після одруження синів, він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку. Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.
