«Зульфат Гарєєв,давній Климків товариш. Прибіг захеканий,з гарячими рум’янцями на гострих смуглих вилицях,і так зрадів зустрічі,що схопив Климка в оберемок і носив його поперед себе, до хрускоту стискаючи ребра.Зульфат був дужий хлопчик,хоча й нижчий від Климка,вважай, на голову». «Незабаром повернулася тітка Марина,весела,рум’янощока,очі сміються.В руках вона тримала маленьке жовте глеченя з квітками по боках,над вінцями в нього біліла шапочка молочної піни». «Климко побачив Наталю Миколаївну,вчительку свою і Зульфатову.Вона стояла з немовлям на руках,притиснувши до себе разом з немовлям трояндову,мов сто троянд,сукню» «Наталя Миколаївна стояла осторонь від натовпу,що затулив підводу,і маленька,бліда,дивилася на бороданя широко розплющеними очима.В них не було ні презирства,ні гніву,а лише зляканий подив.Одна її брова,поторкана золотом од ранкового сонця,напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла»