Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером. «Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав» • Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги. «Розкудкудакалась, як квочка,— Енея не любила — страх; Давно вона уже хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам і щоб і духне пах». • Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея. «Проворна, враг її не взяв» «Венера молодиця сміла, Бо все з воєнними жила, І бите з ними м’ясо їла, І по трактирах пунш пила; Частенько на соломі спала, В шинелі синій щеголяла…» «…Підтикавшись десь поли, / Фуруює добре, навісна. / Коли сама з ким не ночує, / То для когось уже свашкує, / Для сього тяжко поспіша» • Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса. «Ввесь ремінцями обв’язавшись, / На голову бриль наложив; / На грудях з бляхою ладунка, / А ззаду з сухарями сумка, / В руках нагайський малахай». Плутон «Пекельний, гаспидський коханець, / Іще себе там не нагрів? / Завів братерство з дияволами / І в світі нашими бідами / Не погорює ні на час». 2) Земні герої: Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза. «Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий…» «Він моря так уже боявся, / Що на богів не полагався / І батькові не довіряв» Суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно. Анхіз — цар Трої, батько Енея. Низ та Евріал — троянські воїни. В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи — Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб до йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну: «Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат». «Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, Якась чужая – бусурманська, Та в службі – вірні козаки». (автор про Низа та Евріала). «Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять» (слова Евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати). Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея. «Розумна пані і моторна, Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бідняжка – що була вдова…» На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі: «Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад». Латин — цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною. «Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в ній був Латин; Старий скупиндя – скурвисинська, Дрижав, як Каїн, за алтин». Амата — його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти. Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників. «Дочка була зальотна птиця І ззаду, спереду, кругом, Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом. Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода…» Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея. «Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок; І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок».
