Образи п’єси важко поділити на позитивні та негативні. Усі персонажі одночасно типові та живі, вони всі притримуються протилежних поглядів на явище українізації. І це основний конфлікт твору. А головна мета М.Куліша, на мій погляд, протиставлення, зіткненні цих кумедних, кожен по-своєму, образів заради об’єктивного висвітлення проблеми українізації 20-30-х років. Образ Мини Мазайла Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропаганду вали зовсім інші цінності) це було неактуально. При цьому Мина як особистість не являє собою нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї. Українізацію він сприймає як спробу зробити його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати мені ходи на вищі посади». Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього українського, виставляючи себе «руськими», вони разом з тим навіть не вміють правильно розмовляти російською мовою. Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації». Образ Мокія Мокій – син Мини Мазайла, його повна протилежність. Він захоплюється багатством та красою української мови, чим доводить батька до сказу. Мокій постійно читає та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, які допускають на афішах. Він постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає російські вирази. У вуста Мокія М.Куліш уклав багато своїх думок та переживань за долю та чистоту української мови. Мокій виступає категорично проти зміни прізвища на російський лад, навпаки пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це почесне та трудове прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини з розуму. Проти, Мокія не можна назвати позитивним героєм. Він смішний у тому, як спілкується з Улею, чим вона приваблює його. Він непривабливий у тому, як сперечається з батьком та дядьком Тарасом – він поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю лише через те, що вона також показує інтерес до неї.
Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропаганду вали зовсім інші цінності) це було неактуально. При цьому Мина як особистість не являє собою нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї. Українізацію він сприймає як спробу зробити його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати мені ходи на вищі посади». Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього українського, виставляючи себе «руськими», вони разом з тим навіть не вміють правильно розмовляти російською мовою. Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації». Образ Мокія
Мокій – син Мини Мазайла, його повна протилежність. Він захоплюється багатством та красою української мови, чим доводить батька до сказу. Мокій постійно читає та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, які допускають на афішах. Він постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає російські вирази. У вуста Мокія М.Куліш уклав багато своїх думок та переживань за долю та чистоту української мови. Мокій виступає категорично проти зміни прізвища на російський лад, навпаки пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це почесне та трудове прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини з розуму. Проти, Мокія не можна назвати позитивним героєм. Він смішний у тому, як спілкується з Улею, чим вона приваблює його. Він непривабливий у тому, як сперечається з батьком та дядьком Тарасом – він поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю лише через те, що вона також показує інтерес до неї.