«Як добре те, що смерті не боюсь я» аналіз твору Автор: В. Стус Збірка: «Палімпсести» Рік: вийшов друком у 1986 Літературний рід: лірика Жанр: філософська медитація Вид лірики: філософська і патріотична Ідея: стоїцизму, незламності, здатнсоті залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір: ямб Вид римування: перехресне Художні засоби «Як добре те, що смерті не боюсь я» 1)Епітети: тяжкий хрест, незле обличчя, стражденне обличчя, чесні вічі; 2)Порівняння: як син; 3)Гіпербола: доземно поклонюсь; 4)Метафора: ружею заквітне коло шиб; 5)Аллітерація: і чесно гляну в чесні твої вічі і чесними сльозами обіллюсь; 6)Символи: хрест – означає долю; 7)Окличні речення: Та вже! Мовчи!; 8)Антитеза: в смерті обернуся до життя; 9)Інверсія: смерті не боюсь я; прийдуть Леся Українка...
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
Автор: В. Стус
Збірка: «Палімпсести»
Рік: вийшов друком у 1986 Літературний рід: лірика Жанр: філософська медитація
Вид лірики: філософська і патріотична
Ідея: стоїцизму, незламності, здатнсоті залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір: ямб
Вид римування: перехресне
Художні засоби «Як добре те, що смерті не боюсь я» 1)Епітети: тяжкий хрест, незле обличчя, стражденне обличчя, чесні вічі; 2)Порівняння: як син; 3)Гіпербола: доземно поклонюсь; 4)Метафора: ружею заквітне коло шиб; 5)Аллітерація: і чесно гляну в чесні твої вічі і чесними сльозами обіллюсь; 6)Символи: хрест – означає долю; 7)Окличні речення: Та вже! Мовчи!; 8)Антитеза: в смерті обернуся до життя; 9)Інверсія: смерті не боюсь я; прийдуть Леся Українка...
Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.