• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
1. Який художній засіб використав М. Стельмах, висловлюючись: «На човнику й веслі від нас від'їхав травень»?
а) Порівняння; б) метафору; в) епітет.
На думку матері Михайлика, найбільше див у світі робиться: а) зоряної ночі; б) на зимові свята; в) влітку на світанні.
Що вранці принесла Мар'яна тітці Галині?
а) Глечик молока; б) пахучу паляницю; в) марципани.
4. Мар'яна запропонувала Михайлику погнати випасати коняку до Якимівської загорожі, щоб:
а) нарвати ягід черешні; б) побачити красу весняного саду; в) назбирати щавлю і грибів.
5. Як звали коняку Михайлика?
а) Вірна; б) Обмінна; в) Яскрава.
6. Мешканці Багряниць не полюбляли:
а) розводити коней; б) вимовляти літеру «г»; в) садити горобину.
7. «Люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку». До перших належав:
а) Юхрим Бабенко; б) батько Михайлика; в) дід Дем'ян.
8. Улюбленою піснею у діда Дем'яна була:
а) «Не ходи Грицю та й на вечорниці»;
б) «Як продала дівчина курку»;
в) «Світить місяць, світить ясний».
9. Дід Михайлика вважає, що найдорожче для бідного чоловіка:
а) мати шматок хліба; б) пісня; в) воля.
10. Кому з героїв твору належать слова: «Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає»?
а) Дядьку Трохиму; б) цигану; в) діду Дем'яну.
Коняку на базарі дід Дем'ян купив у: а) цигана; б) селянина; в) попа.
Чим Люба пригостила Михайлика, коли вони зустрілися в Якимівській загорожі?
а) Насінням; б) горіхами; в) суницями.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється
До IVрозділу
«Думами українського степу» Михайлик вважає: а) вітряки; б) селян-хліборобів; в) чумаків.
Петро Вдовиченко називає Михайлика:
а) розумником; б) читальником; в) розбишакою.
3. Кому з героїв повісті належать слова: «Не дивуйтесь, бо що воно, бідне, тямить у панському їдлі»?
а) Мар'яні; б) Петру; в) Трохиму Тимченку.
4. Мар'яна, попівська прислужниця, виконувала роботу:
а) пританцьовуючи і сміючись; б) невдоволено і зі сльозами на очах; в) з прокльонами і з великим небажанням.
За непокору і неслухняність попадя називала Мар'яну: а) бусурманихою; б) злодійкою; в) революціонеркою.
Дядько Петра Вдовиченка воював на Карпатах з: а) ляхами; б) угорцями; в) австріяками.
Михайлик вирішив звернутися до Мар'яни, щоб та до йому в попа:
а) знайти книгу; б) набрати гарбузового насіння;
в) отримати благословення та дозвіл для навчання у школі.
8. Дід Терентій був майстром:
а) гончарства; б) ковальства; в) римарства.
9. Піп, як невільників, замикає:
а) собак; б) гроші;, в) книжки.
10. Який фразеологізм використав М. Стельмах до свого героя, коли той перебував у попа?
а) Пекти раків; б) дістати гарбуза; в) намилити шию.
Куди хотів віддати Михайлика батько для подальшого навчання?
а) Сільської чотирирічки;б) шевця; в) школи селянської молоді.
Яку .книгу отримав Михайлик у поповича:
а) Біблію; б) «Космографію»; в) «Пригоди Тома Сойєра».