Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.
Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за до багатьох художніх засобів.
Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.
Леся Українка - надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія "Лісова пісня", яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.
Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.
Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".
Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина.
Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу! ... ".
Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.
Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.
Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за до багатьох художніх засобів.
Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.
Леся Українка - надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія "Лісова пісня", яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.
Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.
Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".
Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина.
Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу! ... ".
Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.