Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами. Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби.. Кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками - мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу
Наш український народ шанує пісню ще з давніх давен. В них наші предки описували події, які відбувалися на той час, побут, свята, тощо. Українські пісні класифікуються на: народні, обрядові, календарно-обрядові, родинно-обрядові, побутово-ліричні, родинно-побутові, соціально-побутові, епічні. Українські народні пісні можна розтлумачити, як фольклорні твори, які створені в усі епохи розвитку нації, зберігаються в народній пам'яті й передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять берегла імена лише деяких авторів пісень. Це Маруся Чучуй, Семен Климовський. Друга частина народних пісень - літературного походження: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Ніч яка місячна". Є такі різновиди українських пісень: голосіння, жартівливі, історичні, козацькі, думи, балади, колискові, колядки, щедрівки, кріпацькі, купальські, ліричні, наймитські, обрядові, побутові, рекрутські, стрілецькі, патріотичні, повстанські, танці, хороводи і чумацькі. Не забуваємо такі чудові пісні, як: "Гуцулка Ксеня", "Смерека", "Червона рута", "Ніч яка місячна", "Край". З цього усього можна твердо сказати, що пісня це душа українського народу.
