Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються.
Спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? Увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.
Коли Митько та Сергій приїхали до Юрківки, то по дорозі до бабусиної хати вони зустріли місцевого чотирнадцятирічного хлопця Васька, який став жартувати з озброєних сачками приятелів. «Від нічого робити» Васько вирішив пожартувати та налякати друзів. Якось побачивши Сергія та Митька на березі озера, він розповів їм страшенну тайну про моторошне чудовисько, химеру, яка живе в лісовому озері. Хоч, на перший погляд, історія була мало подібна до правди, але вона дуже зацікавила приятелів. І саме тому вони вирішили залишитися на ніч біля озера та перевірити, чи дійсно там ховається страшне чудовисько. З цього і починаються неповторні пригоди друзів, які несподівано привели їх до захоплення зоологією.
Увесь час Митько та Сергій потрапляють у кумедні ситуації, іноді вони близькі до сварки, але намагаються не конфліктувати, бо вони все ж таки справжні друзі, у яких є одна важлива спільна справа. Товариші завжди допомагають один одному та разом викручуються зі складних ситуацій. Юні дослідники долають свій страх перед невідомим чудовиськом, яке, можливо, навіть з’їло людину, залишивши лише одну сандалю, та вперто вартують біля озера.
Звичайно, приятелі були дуже розчаровані, коли з’ясувалося, що насправді нема ніякого Митькозавра, що його просто вигадав Васько. Але ніщо не може надовго зіпсувати настрій Митьку та Сергію, вони розуміють головне: час не минув марно. Вони за цей час дізналися стільки цікавого, що Васькові навіть не снилося. Друзі довідалися багато нового про динозаврів, чудово провели час. Митько та Сергій — найкращі друзі та однодумці, які завжди сповнені сил для нових відкриттів.
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.:
Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються.
Спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? Увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.
Коли Митько та Сергій приїхали до Юрківки, то по дорозі до бабусиної хати вони зустріли місцевого чотирнадцятирічного хлопця Васька, який став жартувати з озброєних сачками приятелів. «Від нічого робити» Васько вирішив пожартувати та налякати друзів. Якось побачивши Сергія та Митька на березі озера, він розповів їм страшенну тайну про моторошне чудовисько, химеру, яка живе в лісовому озері. Хоч, на перший погляд, історія була мало подібна до правди, але вона дуже зацікавила приятелів. І саме тому вони вирішили залишитися на ніч біля озера та перевірити, чи дійсно там ховається страшне чудовисько. З цього і починаються неповторні пригоди друзів, які несподівано привели їх до захоплення зоологією.
Увесь час Митько та Сергій потрапляють у кумедні ситуації, іноді вони близькі до сварки, але намагаються не конфліктувати, бо вони все ж таки справжні друзі, у яких є одна важлива спільна справа. Товариші завжди допомагають один одному та разом викручуються зі складних ситуацій. Юні дослідники долають свій страх перед невідомим чудовиськом, яке, можливо, навіть з’їло людину, залишивши лише одну сандалю, та вперто вартують біля озера.
Звичайно, приятелі були дуже розчаровані, коли з’ясувалося, що насправді нема ніякого Митькозавра, що його просто вигадав Васько. Але ніщо не може надовго зіпсувати настрій Митьку та Сергію, вони розуміють головне: час не минув марно. Вони за цей час дізналися стільки цікавого, що Васькові навіть не снилося. Друзі довідалися багато нового про динозаврів, чудово провели час. Митько та Сергій — найкращі друзі та однодумці, які завжди сповнені сил для нових відкриттів.
Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.:
Объяснение: