У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває і не тільки жорстоких, а й "добрих" панів, яким є полковий лікар, пан-ліберал. Його образ подається в розвитку: спочатку гордий і незалежний полковий лікар, потім — щасливий жених інститутки, а тоді — її покірний чоловік, "квач", як його назвав Назар.
Уже під час залицяння й приготування до весілля пан змальований безвольним і слабодухим, який у всьому кориться нареченій і радий задовольнити будь-які її примхи.
Його кріпакам живеться порівняно з іншими легше — у них "добрий" пан. Крок за кроком автор показує панську "доброту". Він не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, із його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини пан зруйнував і сім'ю Назара, ставши, хоч і непрямим, винуватцем смерті дитини й самогубства Катрі. "Добрий" пан кричить на стареньку бабусю-кріпачку. Люди знемагали від непосильної роботи, а пан "не помічав" цього. В оцінці кріпаків він "квач", "дурень", "ніщо". В цьому образі Марко Вовчок проводить думку: немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки по-різному діють — одверто або замасковано.
ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
ЕНЕЇДА
ЧАСТИНА ПЕРША
1 Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П'ятами з Трої накивав.
2 Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насажавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка, —
Енея не любила — страх;
Давно уже вона хотіла,
Його щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.
3 Еней був тяжко не по серцю
Юноні — все її гнівив;
Здававсь гірчійший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;
І що його покійний дядько,
Парис, Пріамове дитятко,
Путивочку Венері дав.
.
У повісті "Інститутка" Марко Вовчок викриває і не тільки жорстоких, а й "добрих" панів, яким є полковий лікар, пан-ліберал. Його образ подається в розвитку: спочатку гордий і незалежний полковий лікар, потім — щасливий жених інститутки, а тоді — її покірний чоловік, "квач", як його назвав Назар.
Уже під час залицяння й приготування до весілля пан змальований безвольним і слабодухим, який у всьому кориться нареченій і радий задовольнити будь-які її примхи.
Його кріпакам живеться порівняно з іншими легше — у них "добрий" пан. Крок за кроком автор показує панську "доброту". Він не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, із його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини пан зруйнував і сім'ю Назара, ставши, хоч і непрямим, винуватцем смерті дитини й самогубства Катрі. "Добрий" пан кричить на стареньку бабусю-кріпачку. Люди знемагали від непосильної роботи, а пан "не помічав" цього. В оцінці кріпаків він "квач", "дурень", "ніщо". В цьому образі Марко Вовчок проводить думку: немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки по-різному діють — одверто або замасковано.