У поезії «Минають дні, минають ночі…» звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем у тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка,— це найстрашніше, що може бути в житті: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі. Поезія «Минають дні, минають ночі…» — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї неї не багатства: А дай жити, серцем жити І людей любити… На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише: Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї, жаль, Боже, То дай злої! Злої! Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, до йому повірити в свої сили, запалити іскру надаї, іскру волелюбності, правди, щастя
Арсен Звенигора – козак з Лубенського куреня, хлопець молодий, спритний і дужий. Володимир Малик не випадково вибирає саме його головним героєм роману. Він, звернувшись до історичних джерел, знайшов дані про невідомого козака, який мав поїхати до Туреччини, щоб дізнатись про наміри султана Магомета IV, а оскільки імені його було невідомо, то письменник назвав його по-своєму. Багато справжніх історичних моментів використовує В. Малиш, адже, оскільки Іван Сірко не знав турецької мови, то при розмові з Гамідом Звенигора перекладав слова турка. Арсен Звенигора може стати прекрасним прикладом для людини, що прочитала цей роман, адже він сміливий, винахідливий, чесний. Також він любить правду, якою б не була вона гіркою. Арсен, як і більшість козаків відданий народу і батьківщині і готовий за ради національних цінностей. Йому, як і будь-якому молодому енергійному воєнові притаманна нестриманість і гарячковість, проте завдяки гострому розумові і добрій школі Метелиці завжди «виходив сухим із води».
