Історія України налічує багато трагічних сторінок, але одним з найбільших нещасть українського народу було знищення Гетьманщини і поневолення вільних селян. Частіше усього кріпосниками ставали підпанки, яким російське самодержство роздавало родючі землі Малоросії, та польські пани – давні вороги українців. Саме так і у селі Піски, про життя якого розповідається у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», з’являється пан Польський – вояка, який терся біля вельмож, дослужився до генерала і отримав це село «за вірну службу».Тільки-но прибувши у село, яке подарувала йому імператриця Катерина, генерал одразу відчув опір вільних селян і зрозумів, що вони ніколи не вставлять свою шию у ярмо добровільно. Пан Польський одразу зрозумів, що для того, щоб «воли» самі виконували волю господаря і слухняно простягали свої шиї під ярмо, їх треба добре призвичаїти. Тому вже на другий день у село прийшли «москалі», які прикладами гвинтівок швиденько непокірним «роти заціпили».За короткий час кріпосники настільки міцно запрягли у ярмо «волів», що могли щодня насолоджуватися і тішитися своїм життям. Селяни перебували на панщині по п’ять днів на тиждень, а до того ще й зносили на панський двір «курей, гусей і яйця». Тому було чого бенкетувати панам, було чого у п’яному угарі ладити своїх «мазеп». А генеральша і зовсім не спілкувалася зі своїми кріпаками, які були її єдиними годувальниками, і всі розпорядження передавала через прикажчиків. Мозок цієї жорстокої жінки працював лише для того, щоб вигадувати страшні, принизливі покарання своїм дворовим. Відігрівалося спустошене серце генеральші тільки біля дітей і онуків.Замість до того, щоб поважати селян-годувальників, усю свою любов генеральша віддала котам. А от тим, хто стелив котам постіль, вичісував їх, доводилося дуже гірко. Саме з наказу генеральші люто закатували дівчину Уляну, та й Мокрині прилюдно довелося з мертвим кошеням на шиї увесь день мазати панські кухні тільки через те, що вона ненароком придушила це кошеня.Зовсім зубожіло село, коли у ньому осів пан Польський. При ньому кріпаки були вимушені працювати увесь тиждень на панщині, а обробляти власні клаптики землі у них майже не залишалося часу. Але, на відміну від генеральші, він любив спілкуватися з кріпаками, бо ще підлітком скуб за чуба своїх ровесників-односельців, ще юнаком цінував красу молодих кріпачок.Та як би там не було, але пани-кріпосники були не добрими хазяївами, а залишалися хижими експлуататорами чужої праці. Вони не дбали про свої села, про свою землю і про людей, які на працювали на цій землі. З кожним роком родюча земля все більше виснажувалася, з кожним роком падали врожаї, село морально розкладалося і убожіло. Злодійство, пияцтво були звичайними явищами серед кріпаків. Як той чад, неволя дурманила голови працьовитим, добрим та щирим людям.
Патріотизм — це найперша ознака цивілізованої людини, якість, яка відрізняє людину від раба.Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
