Дайте ответы на вопросы по тексту "митькозавр з юрківки"1. про події у творі розповідаєа бабуся митькаб оповідачв митьког сергій2. фа-діезом у повісті називалиа дядька гнатаб діда трохимав ірину семенівнуг василя троша3. події в повісті розвиваються в такій послідовностія приложил картинку к вопросу4. які події в повісті - звичайні, а які - пригодницькі?
Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.
На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.
Далі – 5 травня – «Літературна Україна» опублікувала «Вірші лікаря Віталія Коротича», 18 липня — «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах» Івана Драча, а 17 вересня вийшла «Зелена радість конвалій» Євгена Гуцала...
З цих публікацій і почалося творче життя відомих письменників. А що вже поезія Миколи Вінграновського й Івана Драча спричинили гостру полеміку серед літераторів, то це стало свідченням того, що в високу літературу прийшли неперебутні постатті з яскраво вираженим письменницьким талантом.
Взагалі, шлях від першої публікації до останньої не завжди прямий та гладенький, він часто-густо усіяний всеможливими несподіванками долі та звивистими стежками, не завжди трапляються на цьому шляху пахучі квіти та трави, шир степів та вир космосу, буває, на цьому шляху й нерозуміння, неприємні зиґзази та глухі кутки... Але щоб там не казали, письменницький шлях завжди цікавий та несподіваний, адже завжди несе відкриття та плідну працю.
У випадку з творчим шляхом Миколи Вінграновського доля подарувала йому спробувати й розкрити свій талант у декількох галузях мистецтва. Він писав вірші – і за життя опублікував майже десяток поетичних збірок. Серед них перша «Атомні прелюди», що вийшла 1962 року, а за нею інші – «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1997). Також він творив прозу – і з-під його пера вийшли книги оповідань та повістей і роман «Северин Наливайко». Він знімав кіно – і в його творчому доробку є майже два десятки ігрових та документальних фільмів. Це і художні фільми «Дочка Стратіона» (1964, у співавторстві з В. Левіним), «Ескадра повертає на Захід» (1966, у співавторстві), «Берег надії» (1967), у якому він зіграв роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), і документальні стрічки «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999).