Князь Єремія Вишневецький – це головний герой однойменного твору авторства Івана Нечуя-Левицького. Образ цієї людини і його характеристика цікаві не стільки тому, що він робив і думав, скільки з точки зору його ролі, яку намагався показати автор. Розгляд цього образу досить цікавий, тому що він дає можливість зрозуміти деякі аспекти української історії, яка мала в собі велику кількість трагічних і неприємних для великої кількості українців аспектів і моментів. І Князь Єремія Вишневецький слугує прекрасним прикладом цьому. Князь Єремія Вишневецький – це виходець з України, з славного українського міста Лубни. Але сталося так, що вже дуже скоро у своєму житті Єремія Вишневецький віддав перевагу не рідній країні, а більш потужній в ті часи державі – Польщі. Втім, це сталося цілком природно. Єремія Вишневецький почав вчитися у відповідному університеті, він спілкувався з такими людьми і в таких колах, де у нього не могло бути інших ідей, крім польських і патріотичних. Саме цим і зумовлено те, що в певний момент він став асоціювати себе тільки з Польщею, з польським королем і він захотів досягти певного успіху в цій країні. У той же час, не можна сказати, що у Єремії Вишневецького був добрий і співчутливий характер. Його цілком можна називати злою людиною. Він досить просто відрікся від своїх історичних коренів, забув про те, звідки походять його батьки. Більше того, складається враження, що він зненавидів все українське в собі. Саме тому він намагався вбити в самому собі частину української ідентичності, коли воював проти українського війська. Він сам викликався брати участь у цих окупаційних діях польської держави, дуже любив воювати і прагнув досягти в цьому значного успіху. Неприємно дивитися на такі дії етнічного українця, по суті, проти України, але нічого вдіяти з цим не можна, адже все це відбулося в цілому природно, тому доводиться миритися з такою натурою головного героя. Враховуючи те, що Князь Єремія Вишневецький – це, безумовно, герой негативного характеру, в той же час варто врахувати, що такі люди завжди з’являються у різних державах. Звичайно, можна повісити на нього тавро зрадника, і це буде чистою правдою, адже він зрадив свій народ і приніс йому багато бід і горя. У той же час слід зазначити, що такі люди дуже часто зустрічалися в історії, і їх такі вчинки мали чіткі і ясні причини виникнення.
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
