Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Опис тварини - Шиншила Категорія: Твори Опубліковано: Середа, 22 січня 2014, 12:51 Автор: admin План: 1 Найпопулярніший домашній вихованець 2 Зовнішні ознаки тварини і його будова 3 Дивовижне тварина Мені дуже хочеться повідати про звірька, який набирає все більшої популярності. Це шиншила. Шиншила - це звірятко з добрим, хорошим характером. Його тільце покрите густою м'якою вовною лілового, білого або сірого забарвлення. Особливість вовни в тому, що вона росте пучками, а не окремими волосками. Це надає шерстці небувалу бархатистість, тому гладити її хочеться весь час. Шиншила має сильні, короткі лапки з маленькими кігтиками. Кігтики допомагають пробиратися в ущелинах скель в дикій природі. Мордочка шиншили зовні дуже схожа на мордочку кролика. Маленький акуратний носик і очі, схожі на гудзики. Біля носика вуса - антеннки. Вусики допомагають орієнтуватися в темному місці і визначати відстань. У шиншили великі вушка, це робить її ще більше схожою на кролика. Та й по звичках вони теж схожі. А ось хвіст зовсім як у білочки: такий же затемнений на кінці і пухнастий. А найцікавіше і дивовижне це те, що звірки з'являються на світ з відкритими очима, всіма зубами і відразу ж можуть швидко бігати.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/