Дайте власну оцінку кольоровій гамі зображеної місцевості. висловіть власне судження про мешканців королівства люботина та навколопечерної території. «у вікні дзижчала муха, і нудотливе оте дзижчання навівало сон, так само, як і порипування віконниць од непомітного вітру. спекотливий полудень порозморював усе довкола, жовтою від пилюги і сонця вуличкою пленталася баба дрімота і мак розсипала - куди мак сипне, там усе й засне, а по нивах недожатих блукала полудниця із серпом і пильнувала, чи не зостався який сміливець на полі у полудень дожинати, але не було нікого, бо добре відомо, що від полудниці нічим не відкупишся і не відмолишся - махне серпом по шиї, та й край. попід парканами дрімали коти, собаки, свині й кози впереміш, наче одна родина, позаривалися в порох кури, навіть метелики непорушно застигли на квітах, мов одинокі пелюстинки». «печера й справді була суха і простора. вони пройшли її всю і опинилися на галявині, котра буяла соковитою зеленню. довкола пурхали метелики і кольорові мушки. - рай, та й годі, - зрадів дракон. - повік вам буду вдячний. - ? - ще й як! а то сидиш цілими днями в печері - світа білого не бачиш. уже й верзтися почина казна-що. а тут є де розгулятися. посеред галявини світилося голубе око озерця. дракон тішився, як мала дитина, обнюхував квіти, занурював голову в воду і задоволено пирхав. потім ліг на траву, випростав лапи й з хрускотом потягся». название мicце для дракона
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
гаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.