де калитка взяв гроші на землю​

Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став кри­латим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного зна­ку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзна­чають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Йо­го поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, ти­сячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Свято­слава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений пік­лувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські між­усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхет­на людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до но­вого лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могут­ньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Свя­тослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців. Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чо­ловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі… Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-русичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в ко­ханні возвеличують її в наших очах Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буй-тур”. У вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.Удачи)))

Великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття. Серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові де Вітчизни, Шевченко по праву займає одну з найвищих ступенів, він справедливо вважається одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:

Україно, Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько! /"Тарасова ніч"/.

Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки "...скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві... /"І виріс я на чужині"/. Шевченкові герої - це люди кровно зв'язані з батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері-вітчизни.