Відповідь: Оповідання- це невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зображувалась одна або дві події.Ми читали такі оповідання Антон Павлович ЧЕХОВ. «Хамелеон», «Товстий і тонкий» , Джек Лондон «Жага до життя»,
2 рівень: 1. Хамелеон – це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.Така саму поведінку ми бачимо у нашого героя поліцейського наглядача Очумєлова.Він аби догодити іншим підлаштовується за обставинами в той чи інший момент. 2. В самих екстримальних ситуація наш Головний(Безім'яний)герой не здається,він кидає золото,аби вижити(хоча ми розуміємо,що золото це все,заради нього люди йшли на смерть),він вибирає життя,доки його "друг"-кинув його.Здавалось би що,який сенс йти далі?На його шляху трапляється пустеля-яка підкреслює його самотність,голодний вовк та стан здоров'я.
високий рівеньХамелеонство - це пристосування до життєвих обставин.Очумєлов хоче створити видимість добросовісної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованим aґpycoм». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він коливає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою — жалюгідний песик -— належить генералові Жигалову. Тут же Очумєлов міняє тон, звинувачуючи напівп’яного Хрюкіна в усіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурю, що тривожить поліцейського наглядача, по короткій фразі: «Здійми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Надінь-но, браток Єлдирін, на мене пальто».Ми всі бачимо як він хоче підлизатися і бреше для цього,тому йому знову і знову приходиться брехати.В повсякденому житті таке є і буде.Невже ви ніколи не підлизувалась до когось,чи змінювали свою думку залежно він становища?От-от,я вважаю що "хамелеонство"-це простими слова підлизування і брехня.
Більшість письменників, створюючи свої шедеври, спираються на власний життєвий досвід, який зумовлює їхній погляд на навколишній світ. Але з погляду на життя талановитого російського письменника Олександра Гріна, сповнене бідності і поневірянь, його творчість здається дивною і нехарактерною для людини, на долю якої випало стільки страждань і випробувань. В зображенні Гріна світ постає чарівним, романтичним і загадковим.
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.
Відповідь: Оповідання- це невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зображувалась одна або дві події.Ми читали такі оповідання Антон Павлович ЧЕХОВ. «Хамелеон», «Товстий і тонкий» , Джек Лондон «Жага до життя»,
2 рівень: 1. Хамелеон – це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.Така саму поведінку ми бачимо у нашого героя поліцейського наглядача Очумєлова.Він аби догодити іншим підлаштовується за обставинами в той чи інший момент. 2. В самих екстримальних ситуація наш Головний(Безім'яний)герой не здається,він кидає золото,аби вижити(хоча ми розуміємо,що золото це все,заради нього люди йшли на смерть),він вибирає життя,доки його "друг"-кинув його.Здавалось би що,який сенс йти далі?На його шляху трапляється пустеля-яка підкреслює його самотність,голодний вовк та стан здоров'я.
високий рівеньХамелеонство - це пристосування до життєвих обставин.Очумєлов хоче створити видимість добросовісної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованим aґpycoм». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він коливає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою — жалюгідний песик -— належить генералові Жигалову. Тут же Очумєлов міняє тон, звинувачуючи напівп’яного Хрюкіна в усіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурю, що тривожить поліцейського наглядача, по короткій фразі: «Здійми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Надінь-но, браток Єлдирін, на мене пальто».Ми всі бачимо як він хоче підлизатися і бреше для цього,тому йому знову і знову приходиться брехати.В повсякденому житті таке є і буде.Невже ви ніколи не підлизувалась до когось,чи змінювали свою думку залежно він становища?От-от,я вважаю що "хамелеонство"-це простими слова підлизування і брехня.
Пояснення:
Більшість письменників, створюючи свої шедеври, спираються на власний життєвий досвід, який зумовлює їхній погляд на навколишній світ. Але з погляду на життя талановитого російського письменника Олександра Гріна, сповнене бідності і поневірянь, його творчість здається дивною і нехарактерною для людини, на долю якої випало стільки страждань і випробувань. В зображенні Гріна світ постає чарівним, романтичним і загадковим.
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.