31 січня 2019 року об 14 годині у Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбудеться презентація книги «Московська брехня» журналіста, письменника, голови Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України Петра Івановича Маліша.
Це спеціальне благодійне видання для захисників України, яке вийшло друком у видавництві ТОВ «Поліграфіст-3» за фінансової підтримки Хмельницької обласної ради і управління культури, національностей, релігії та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації.
Упродовж багатьох століть московити нав’язують українцям міфи про «спільність», «єдиний народ», «старшобратство» та інші, привласнивши історію Руси – України. Особливо активізувалися кремлівські ЗМІїні кілери в останні роки. Шовіністичній отруті протидіє автор «Московської брехні».
У своєму видані Петро Маліш, за словами автора передмови Олексія Тимощук, «…не лише будує барикади з історичних документів і зводить захисні споруди з досконалих фактів, але й атакує, наступає, маневрує в інформаційному просторі, завдає нищівних ударів, вперто й відважно викриваючи кремлівську облуду, яка отруює свідомість українців…»
Петро Маліш – журналіст, письменник, голова Хмельницькоої обласної організації Національної спілки письменників України. Його перу належать історико-публіцистичні книжки «Розгул червоного диявола», «Розгул диявола триває», «СТАЛІНОїди», «Безкровний серпень», «На зламі», повістей «Печаль месника», «Осічка» та ін.
Лауреат премій – всеукраїнської «За подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського (2004), регіональної «Скарби землі Болохівської» (2010) – в номінації: література, присвячена популяризації історії та культури Подільського краю; обласних – імені Дмитра Прилюка за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2015), імені Тараса Шевченка (2018). Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2014).
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.
31 січня 2019 року об 14 годині у Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбудеться презентація книги «Московська брехня» журналіста, письменника, голови Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України Петра Івановича Маліша.
Це спеціальне благодійне видання для захисників України, яке вийшло друком у видавництві ТОВ «Поліграфіст-3» за фінансової підтримки Хмельницької обласної ради і управління культури, національностей, релігії та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації.
Упродовж багатьох століть московити нав’язують українцям міфи про «спільність», «єдиний народ», «старшобратство» та інші, привласнивши історію Руси – України. Особливо активізувалися кремлівські ЗМІїні кілери в останні роки. Шовіністичній отруті протидіє автор «Московської брехні».
У своєму видані Петро Маліш, за словами автора передмови Олексія Тимощук, «…не лише будує барикади з історичних документів і зводить захисні споруди з досконалих фактів, але й атакує, наступає, маневрує в інформаційному просторі, завдає нищівних ударів, вперто й відважно викриваючи кремлівську облуду, яка отруює свідомість українців…»
Петро Маліш – журналіст, письменник, голова Хмельницькоої обласної організації Національної спілки письменників України. Його перу належать історико-публіцистичні книжки «Розгул червоного диявола», «Розгул диявола триває», «СТАЛІНОїди», «Безкровний серпень», «На зламі», повістей «Печаль месника», «Осічка» та ін.
Лауреат премій – всеукраїнської «За подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського (2004), регіональної «Скарби землі Болохівської» (2010) – в номінації: література, присвячена популяризації історії та культури Подільського краю; обласних – імені Дмитра Прилюка за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2015), імені Тараса Шевченка (2018). Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2014).
Объяснение:
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.
Объяснение: