Я вважаю, що батьківський дім відіграє ключову роль в житті кожної людини. По-перше, рідна домівка дає старт, а як відомо якщо нормально почнеш свій життєвий шлях, то тебе неодмінно чекатиме успіх. Недарма у народі існує вислів : "Вдома і стіни допомагають". Так, можна розгянути образ Івана Дідуха у новелі В.Стефаника "Камінний хрест", де головний герой уособлює всіх українських емігрантів, які вимушені були покинути рідну домівку, але широ сумують за Батьківщиною. Отже, кожна людина зможе себе по-справжньому відчути гармонійною частинкою тільки в Батьківському домі.
В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, проаналізувати витоки його письменницького хисту.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.
Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.
Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.
Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан.
Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допомагає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.
Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б
хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлопчика.
По-перше, рідна домівка дає старт, а як відомо якщо нормально почнеш свій життєвий шлях, то тебе неодмінно чекатиме успіх. Недарма у народі існує вислів : "Вдома і стіни допомагають". Так, можна розгянути образ Івана Дідуха у новелі В.Стефаника "Камінний хрест", де головний герой уособлює всіх українських емігрантів, які вимушені були покинути рідну домівку, але широ сумують за Батьківщиною.
Отже, кожна людина зможе себе по-справжньому відчути гармонійною частинкою тільки в Батьківському домі.
В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, проаналізувати витоки його письменницького хисту.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.
Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.
Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.
Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан.
Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допомагає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.
Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б
хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлопчика.