Ідея літописної оповіді Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам полягає у возвеличенні князя Ярослава Мудрого (за яку заслуги?)
Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.
Значення поняття «воля» для розуміння ідейного змісту повісті Повість «Дорогою ціною» — один із найкращих творів Коцюбинського. Художник слова розкрив правдиві картини підневільного життя кріпаків, їх нестримне прагнення до волі. Письменник у творі оспівує волелюбність українського трудового народу, закликає здобувати її, хоча б і дорогою ціною. Твір написаний у 1901 році, коли в країні пожвавився революційний рух і боротьба за волю розгорнулася з новою силою. Героїчні події минулого, до яких звернувся письменник, пробуджували в його душі сучасників приспані прагнення до волі. Чарівним називає письменник слово «воля». Це слово, що передавало найпозитивнішу мрію народу, розпалювало кров і в Остапа. Він бунтував, нагадував й іншим кріпакам, що «пора вже висунути шию з панського ярма». Герой утікає на вільні землі. У 30-х роках минулого століття в Україні посилюються протести кріпаків та селян проти жахливих умов життя. Вони спалювали садиби панів, вбивали своїх господарів, їхніх управителів, навіть виступали зі зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармелюка. Це була Велика битва, що наближала скасування кріпосництва. Саме про цей складний період розповідає у своїй повісті М. Коцюбинський, життя якого було пов’язане з селянством. Письменник порівнює кріпаків із волелюбним знесиленим туром, на шию якого було накладено ярмо. Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від пана, і саме на початку XX століття це явище набуло масового характеру. Дорогою ціною здобувалася воля, право на щасливе життя, саме на цьому і наголошує письменник у своєму талановитому творі. М. Коцюбинський своїм твором прославляє бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не заплісніло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалася із покоління в покоління, опоетизовувалася у народних піснях, кликала до втечі від панів у ті місця, «…де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок». Волелюбний характер українців М. Коцюбинський підкреслює метафорою: «Ярмо було накладено на шию дикому турові», а сила, з якою селянство України бажало волі, порівнювалося з талими водами під теплим подихом весни, з повноводною річкою. Незважаючи на труднощі і поневіряння Остап зберіг любов до волі. Щоб це підкреслити, Коцюбинський в епілозі змальовує вітер, наділяючи його рисами живої істоти. А, відомо, що вітер у народній творчості — символ волі. Прагнення до волі, самовіддана боротьба за неї, мужність, відвага — найголовніші риси героїв твору. У цих образах втілено волелюбність українського народу, який ніколи не міг змиритися ні з пануванням іноземних загарбників, ні з пануванням «свої» поміщиків.
Объяснение:Гомер кожній людині,
незалежно від її віку,
дає рівно стільки, скільки
вона в змозі взяти.
Діон ХриЗостом (Златоуст)
...Цьому поету Греція зобов'язана
своїм духовним розвитком
Платон
Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.