Ім’я Т. Г. Шевченка відоме всьому світові. Його творчий доробок — справжній літопис долі та історії українського народу. Народні жалі й радощі знайшли своє втілення у віршах Поета. Образи і сюжети для своїх творів він черпав з народної творчості. Усе своє життя Великий Кобзар присвятив своєму народу, пишучи про нього і для нього. Одним із найліричніших його творів є балада «Тополя», у якій поет оспівує благородство почуттів дівчини, яка змогла зберегти вірність своєму коханому.Усіх подорожніх дивувала одинока тополя, яка височіла край дороги. Гнув її «стан високий» вітерець, і здавалося, ніби чомусь плакало те дерево. І справді, не звичайним було воно: то зачарована дівчина перетворилася на тополю від суму за своїм нареченим. Щиро кохалися молодята. Але зла доля розлучила їх навіки. Поїхав парубок на війну і загинув десь у боротьбі за свою Україну. А дівчина все чекає, «сохне вона, як квіточка». Проте мати її вирішила сама влаштувати життя своєї доньки:«Чого в’янеш, моя доню?» —Мати не спитала,За старого, багатогоНищечком єднала.Але не потрібні були багатства дівчині. Краще було померти для неї, ніж вікувати із нелюбом і зрадити своє кохання. Пішла вона вночі до ворожки, аби дізнатися про свою долю:Коли нежив чорнобривий,Зроби, моя пташко,Щоб додому не вернулась…Знала мудра жінка життя молодої. Давно вже приготувала для неї чарівне зілля, яке б могло до й. Тричі мала випити дівчина те зілля. Але не повернувся козак до неї. Немов на крилах, понесло її до поля. Співала і благала долі. І сталося диво — перетворилася вона на одиноку тополю. І тепер лише вітер її стрункий стан гне додолу.Мене вразила ця балада своєю ліричністю і глибиною зображення нещасливої любові закоханої пари: в ній тісно переплітаються сюжет і художні тропи з народною символікою й поетикою, доповнюючи враження читача від прочитаного твору.
