Творчість Марка Вовчка – унікальне явище української культури. Усі сучасники письменниці, незважаючи на дискусію навколо її авторства, підкреслювали талант цієї неординарної жінки, своєрідність авторської манери. Вона писала про страшну долю українців-кріпаків, передусім жіноцтва. І. Франко так відгукнувся про творчість письменниці: «З простою красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача»
«Народні оповідання» вийшли друком незадовго до скасування кріпацького права, тому їх актуальність і своєчасність не викликали сумнівів ані в сучасників Марка Вовчка, ані в сучасних літературознавців. У них – ніби крик душі всіх знедолених жінок.
Аналіз текстів творів, що ввійшли до «Народних оповідань», дав підстави виокремити такі основні типи жіночих образів:
1) жінки – представниці панства (пані та її донька з оповідання «Сестра», пані «Козачка», пані «Одарка», пані «Викуп», стара пані і панночка з повісті «Інститутка», пані «Ледащиця»);
2) заможні жінки, які ставилися до найманих працівниць зі співчуттям, підтримували їх (бабуся-господиня з оповідання «Сестра», хазяйкаудовиця «Інститутка»);
3) дівчата, доля яких склалася щасливо – найменша група, до якої ми віднесли Марту («Викуп») і Оксану («Отець Андрій»);
4) дівчата, які загинули через егоїзм батьків (Катря «Максим Гримач», Наталія «Данило Гурч»), до цього типу образів зараховуємо й Настю з оповідання «Ледащиця»;
5) жінки щасливі у шлюбі (невістка з оповідання «Сестра», Олеся
(Олександра) з «Козачки»);
6) дівчата й жінки з нещасливою долею, ці образи, своєю чергою, можна поділити за такими ознаками:
– жінки, які скорилися власній долі (головна героїня оповідання «Сестра», Маруся і Катря з твору «Три долі»);
– дівчата, які вийшли заміж за коханих, але які загинули від руки вбивці (Ганна «Свекруха», Ганна «Павло Чорнокрил»);
– дівчата, життя яких занапастив пан (Одарка з однойменного оповідання, Настя «Ледащиця»);
– дівчата, які вийшли заміж проти своєї волі, за нелюба (Марина «Чумак»)
– жінки, які втратили дитину (Горпина з оповідання «Горпина», «Катря» з повісті «Інститутка», Олеся з оповідання «Козачка», Горпина з твору «Ледащиця»);
– жінка-розлучниця (Варка з оповідання «Павло Чорнокрил», шинкарка «Три долі»);
7) жінки, які не мали сімʼї або рано овдовіли (Горпина «Ледащиця», матір з оповідання «Два сини»);
8) старі жінки (Орлиха «Свекруха», бабуся «Данило Гурч», бабуся «Інститутка», удова Пилипиха, Чайченкова мати, матір Марусі «Три долі»,);
9) монашка – сестра Меланія («Три долі») [4].
Насамперед зупинимося на образах представниць панства з оповідань «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця». Письменниця виписує їх зазвичай без портретів, уривчастими словами-штрихами, якими передусім змальовує їх духовне убозтво. Марко Вовчок навіть не наділяє їх іменами, обмежуючись «пані» та «панночкою». Основними рисами цих персонажів є жадібність, жорстокість, байдужість до чужого болю, розумова обмеженість, дріб’язковість. Особливо чітко це продемонстровано в повісті «Інститутка»: «Ох бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницю. І те вчи, і друге, й десяте, й пʼяте … товчи, та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять, або як люди живуть поза морями. Та чи в їх добре там, та чи в їх добре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати … до французької мови і до музики добре і я бралась; до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожен уважає, кожен і похвалить, а все інше – тільки морока… Учись та й забудь! І тим, що участь – нуда, і тим, що вчаться, – біда. Багацько часу пропало марно!»
Марко Вовчок уважає першопричиною необмежену владу панів над кріпаками. У несформованих особистостей, таких як панночка з повісті «Інститутка», злих, жадібних, заздрісних і жорстоких, можливість керувати людськими життями призводить до посилення їхніх наймерзенніших, найнижчих якостей. М. Попович зазначає, що «задоволення від влади над людьми є, очевидно, почуттям, успадкованим людиною від її предків в еволюційному ряду, оскільки ієрархічна упорядкованість спільноти за принципом «слабий – сильний» характерна для тваринного світу. Радість влади містить у собі відгомони садистичного задоволення, оскільки влада над іншими означає також і можливість санкції – спричинення іншому страждань»
Твір "Добро і зло в сучасному світі за текстом "Місце для дракона".
У всі часи відбувалась вічна боротьба добра та зла. У творі "Місце для дракона" все перевертається верх дном. Дракон Грицько - не хижак, а добре створіння, що поїдає травичку та пише вірші. Хижаком постає князь, який хоче знищити дракона, адже такі традиції. Князь розпочинає підступну гру і, врешті-решт, йому вдається чужими руками знищити дракона.
Та чи принесло вбивство урочистість доброти чи зміни у державі? Звичайно, ні. Позитивний персонаж гине, інші люди втрачають друга. Проте ми усвідомлюємо, що кожне життя є вартісним. Життя дракона внесло світло, залишило прекрасний слід на землі. І лише від нас, сучасників, буде залежати те, яким шляхом ми підемо далі - шляхом світла чи темряви.
Творчість Марка Вовчка – унікальне явище української культури. Усі сучасники письменниці, незважаючи на дискусію навколо її авторства, підкреслювали талант цієї неординарної жінки, своєрідність авторської манери. Вона писала про страшну долю українців-кріпаків, передусім жіноцтва. І. Франко так відгукнувся про творчість письменниці: «З простою красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача»
«Народні оповідання» вийшли друком незадовго до скасування кріпацького права, тому їх актуальність і своєчасність не викликали сумнівів ані в сучасників Марка Вовчка, ані в сучасних літературознавців. У них – ніби крик душі всіх знедолених жінок.
Аналіз текстів творів, що ввійшли до «Народних оповідань», дав підстави виокремити такі основні типи жіночих образів:
1) жінки – представниці панства (пані та її донька з оповідання «Сестра», пані «Козачка», пані «Одарка», пані «Викуп», стара пані і панночка з повісті «Інститутка», пані «Ледащиця»);
2) заможні жінки, які ставилися до найманих працівниць зі співчуттям, підтримували їх (бабуся-господиня з оповідання «Сестра», хазяйкаудовиця «Інститутка»);
3) дівчата, доля яких склалася щасливо – найменша група, до якої ми віднесли Марту («Викуп») і Оксану («Отець Андрій»);
4) дівчата, які загинули через егоїзм батьків (Катря «Максим Гримач», Наталія «Данило Гурч»), до цього типу образів зараховуємо й Настю з оповідання «Ледащиця»;
5) жінки щасливі у шлюбі (невістка з оповідання «Сестра», Олеся
(Олександра) з «Козачки»);
6) дівчата й жінки з нещасливою долею, ці образи, своєю чергою, можна поділити за такими ознаками:
– жінки, які скорилися власній долі (головна героїня оповідання «Сестра», Маруся і Катря з твору «Три долі»);
– дівчата, які вийшли заміж за коханих, але які загинули від руки вбивці (Ганна «Свекруха», Ганна «Павло Чорнокрил»);
– дівчата, життя яких занапастив пан (Одарка з однойменного оповідання, Настя «Ледащиця»);
– дівчата, які вийшли заміж проти своєї волі, за нелюба (Марина «Чумак»)
– жінки, які втратили дитину (Горпина з оповідання «Горпина», «Катря» з повісті «Інститутка», Олеся з оповідання «Козачка», Горпина з твору «Ледащиця»);
– жінка-розлучниця (Варка з оповідання «Павло Чорнокрил», шинкарка «Три долі»);
7) жінки, які не мали сімʼї або рано овдовіли (Горпина «Ледащиця», матір з оповідання «Два сини»);
8) старі жінки (Орлиха «Свекруха», бабуся «Данило Гурч», бабуся «Інститутка», удова Пилипиха, Чайченкова мати, матір Марусі «Три долі»,);
9) монашка – сестра Меланія («Три долі») [4].
Насамперед зупинимося на образах представниць панства з оповідань «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця». Письменниця виписує їх зазвичай без портретів, уривчастими словами-штрихами, якими передусім змальовує їх духовне убозтво. Марко Вовчок навіть не наділяє їх іменами, обмежуючись «пані» та «панночкою». Основними рисами цих персонажів є жадібність, жорстокість, байдужість до чужого болю, розумова обмеженість, дріб’язковість. Особливо чітко це продемонстровано в повісті «Інститутка»: «Ох бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницю. І те вчи, і друге, й десяте, й пʼяте … товчи, та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять, або як люди живуть поза морями. Та чи в їх добре там, та чи в їх добре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати … до французької мови і до музики добре і я бралась; до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожен уважає, кожен і похвалить, а все інше – тільки морока… Учись та й забудь! І тим, що участь – нуда, і тим, що вчаться, – біда. Багацько часу пропало марно!»
Марко Вовчок уважає першопричиною необмежену владу панів над кріпаками. У несформованих особистостей, таких як панночка з повісті «Інститутка», злих, жадібних, заздрісних і жорстоких, можливість керувати людськими життями призводить до посилення їхніх наймерзенніших, найнижчих якостей. М. Попович зазначає, що «задоволення від влади над людьми є, очевидно, почуттям, успадкованим людиною від її предків в еволюційному ряду, оскільки ієрархічна упорядкованість спільноти за принципом «слабий – сильний» характерна для тваринного світу. Радість влади містить у собі відгомони садистичного задоволення, оскільки влада над іншими означає також і можливість санкції – спричинення іншому страждань»
Твір "Добро і зло в сучасному світі за текстом "Місце для дракона".
У всі часи відбувалась вічна боротьба добра та зла. У творі "Місце для дракона" все перевертається верх дном. Дракон Грицько - не хижак, а добре створіння, що поїдає травичку та пише вірші. Хижаком постає князь, який хоче знищити дракона, адже такі традиції. Князь розпочинає підступну гру і, врешті-решт, йому вдається чужими руками знищити дракона.
Та чи принесло вбивство урочистість доброти чи зміни у державі? Звичайно, ні. Позитивний персонаж гине, інші люди втрачають друга. Проте ми усвідомлюємо, що кожне життя є вартісним. Життя дракона внесло світло, залишило прекрасний слід на землі. І лише від нас, сучасників, буде залежати те, яким шляхом ми підемо далі - шляхом світла чи темряви.