До кого В. Герасим’юк звертається «сину людський»? Де (у якій книзі) можна зустріти саме таке формулювання? Поясніть, чому автор добирає саме ці слова.
усна народна творчість завжди була й залишається невичерпним джерелом натхнення письменників. ось і олександр олесь за мотивами народних казок, легенд, билин створив чудову драму-казку «микита кожум’яка», головним героєм якої є справжній богатир.
микита кожум'яка - герой народної казки часів київської русі, записаної в кількох варіантах в різних областях україни, білорусі та росії. у найбільш повних варіантах (білоруських і українських) написана розповідається про те, як змій біля києва змушував складати данину живими людьми, а врешті став домагатися, щоб князь дав йому свою дочку. вона була віднесена змієм, який, полюбивши її, тримав в ув'язненні. дізнавшись від змія, що він боїться тільки однієї людини - микиту (або кирила) кожум'яку - вона з голубом відправляє лист до батька з проханням відшукати цього богатиря і спонукати його битися зі змієм. коли послані князя увійшли в хату кожум'яки, зайнятого своєю звичайною справою, він від несподіванки перериває 12 шкур. на прохання князя битися зі змієм він спочатку відмовляє. не можуть його вблагати і послані князем старці. тільки плач присланих князем дітей зачіпає серце микити. обмотавшись прядивом і обмазавшись смолою, щоб стати невразливим, богатир б'ється зі змієм і звільняє княжу дочку.
урочище поблизу києва, де жив богатир, стало з тих пір називатися кожум'яки.
інший варіант говорить, що змій, побитий микитою кожум'якою, благає його про пощаду і пропонує розділити з ним землю порівну. микита запрягає змія і проводить борозну від києва до чорного моря; потім, почавши ділити море, змій тоне.
є ще легенда про заснування міста переяслав. налетіли якось на поселення печеніги. серед кочовиків був один непереможний витязь. став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. засумував ясний князь — стало йому соромно й прикро. аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герц із поганином. жорстокий був двобій. і здолав хлопець печеніга, чим й «перея славу» собі. на честь цієї перемоги місто почали називати переяславом.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
усна народна творчість завжди була й залишається невичерпним джерелом натхнення письменників. ось і олександр олесь за мотивами народних казок, легенд, билин створив чудову драму-казку «микита кожум’яка», головним героєм якої є справжній богатир.
микита кожум'яка - герой народної казки часів київської русі, записаної в кількох варіантах в різних областях україни, білорусі та росії. у найбільш повних варіантах (білоруських і українських) написана розповідається про те, як змій біля києва змушував складати данину живими людьми, а врешті став домагатися, щоб князь дав йому свою дочку. вона була віднесена змієм, який, полюбивши її, тримав в ув'язненні. дізнавшись від змія, що він боїться тільки однієї людини - микиту (або кирила) кожум'яку - вона з голубом відправляє лист до батька з проханням відшукати цього богатиря і спонукати його битися зі змієм. коли послані князя увійшли в хату кожум'яки, зайнятого своєю звичайною справою, він від несподіванки перериває 12 шкур. на прохання князя битися зі змієм він спочатку відмовляє. не можуть його вблагати і послані князем старці. тільки плач присланих князем дітей зачіпає серце микити. обмотавшись прядивом і обмазавшись смолою, щоб стати невразливим, богатир б'ється зі змієм і звільняє княжу дочку.
урочище поблизу києва, де жив богатир, стало з тих пір називатися кожум'яки.
інший варіант говорить, що змій, побитий микитою кожум'якою, благає його про пощаду і пропонує розділити з ним землю порівну. микита запрягає змія і проводить борозну від києва до чорного моря; потім, почавши ділити море, змій тоне.
є ще легенда про заснування міста переяслав. налетіли якось на поселення печеніги. серед кочовиків був один непереможний витязь. став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. засумував ясний князь — стало йому соромно й прикро. аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герц із поганином. жорстокий був двобій. і здолав хлопець печеніга, чим й «перея славу» собі. на честь цієї перемоги місто почали називати переяславом.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.