Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Іван Франко створив чудовий образ Максима Беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. З Максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. Він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. На вихваляння Тугара Вовка, що вабив ведмедя, Максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було б нестрашна. Як і батько, Максим бачив незламну силу в єдності людей. Максим гордий своїм простим походженням і зневажливо ставиться до бунтівного боярина. Він розумний, розсудливий, з почуттям власної гідності. Великий гнів і ненависть до зрадників виявив Максим під час збройного зіткнення з монголами. Героїчно бився Максим з ворогами і волів перемогти чи загинути в боротьбі. Та був наказ боярина живим захопити юнака в полон. Молодий Беркут називає Тугара Вовка зрадником, рабом Чингісхана. «Хоч і в путах, а я все вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» - сказав Млксим.Для нього неволя гірша від смерті. Він мучився в кайданах біля рідної догораючої хати, душився димом, «ланцюги тиснуть його, мов залізні, холодні злюки… висисають усю силу з його тіла, всі думки з його мізку». Тугар Вовк пропонує, напівживому хлопцеві перейти на службу до монголів, лише тоді йому буде хороше життя. Палкий патріот своєї землі говорить, що краще вмерти, ніж «рятувати життя зрадою. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя. Не про свою долю, а про долю свого краю і народу піклувався Максим.І повернення юнака було великою радістю для всієї громади. Його зустріли як безстрашного воїна-переможця, хороброго захисника, патріота, який понад усе вважав єдність і процвітання народу. В образі Максима Беркута І. Франко втілив свій ідеал справді вільної людини.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».