Великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття. Серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові де Вітчизни, Шевченко по праву займає одну з найвищих ступенів, він справедливо вважається одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! /"Тарасова ніч"/. Патріотичні ідеї Шевченка мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури. Марко Вовчок і Панас Мирний, Старицький і Карпенко-Карий, Микола Лисенко і Васильківський, Грабовський і Франко, Леся Українка і Коцюбинський, Стефаник і Васильченко формувалися і утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум'ям патріотичних ідей Шевченка.
«Щука» Глібов аналіз Тема «Щука»: зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку. Ідея «Щука»: засудження дій судочинства, їхня легковажніст , безглуздість , а через образ Лисиці — підступності, хитрості, хабарництва. Основна думка: «Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати …». Мораль «Щука»: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство. Герої байки «Щука»: судді — два Осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор. Сюжет «Щука» Хижій Щуці в суді пред’явлено звинувачення. Вона настільки завинила («того заїла в смерть, другого обідрала»), що її злочин вже не можна буде прикрити — «кінців не можна поховати». І все ж Лисиця, як адвокат, щоб до хижакові , запропонувала суддям «ворожу Щуку утопити». Прихильність Лисиці визначена не тільки станової солідарністю: А чутка у гаю була така, Що нiби Щука та частенько, Як тiльки зробиться темненько, Лисицi й шле то щупачка, То сотеньку карасикiв живеньких Або линiв гарненьких… Судді прислухалися до пропозиції Лисиці і винесли відповідний вирок. Композиція «Щука» Введення. За злочинну діяльність Щуку силоміць представили до суду. Опис суддів. Таємний зв’язок Щуки і Лисиці. Основна частина. Судовий процес над Щукою. Винесено вирок, дія якого припинена. Закінчення. Новий вирок суддів за пропозицією Лисички: «У річці ворожу Щуку утопити!» Що й було виконано. Усі образи в цій байці є алегоричними. За масками криються типові персонажі з реального життя. Письменник бачив навколо себе суспільну несправедливість і не міг з нею змиритися, тому засудив її у своєму творі. Бо кожному українцеві по-справжньому болять негаразди та нечесність у своїй рідній землі. Леонід Глібов у байці «Щука» зображує сучасну йому систему судочинства, і змальовуючи узагальнені образи суддів та працівників судової системи. Автор наголошує на проблемах нерозумності деяких державних працівників.
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько! /"Тарасова ніч"/.
Патріотичні ідеї Шевченка мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури. Марко Вовчок і Панас Мирний, Старицький і Карпенко-Карий, Микола Лисенко і Васильківський, Грабовський і Франко, Леся Українка і Коцюбинський, Стефаник і Васильченко формувалися і утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум'ям патріотичних ідей Шевченка.