До ть, будь-ласка
3. До якого міста їздив на змагання Славко?
4. Чому 7-Б був розчарований, коли Беркута повернувся зі змагань?
5. Чиї це слова: «Треба мати удачу, тоді все в руки саме йде»? Чи згодні ви з таким твердженням? Чому?
6. За яких обставин Славко поранив Юлька Ващука?
7. Що не захотів взяти з собою Славко, коли ходив провідувати пораненого Юлька вдома?
Відповідь:
Тарас повертається підняти люльку для тютюну, не хоче він, щоб його річ дісталася ляхам. Вірна супутниця битв не може потрапити до рук ворогів, і отаман опиняється у полоні. Існує частка трагізму в долі отамана, але в цьому реальність життя. Часто необдуманий вчинок, безглуздість призводять до трагедії. Поляки прагнуть зробити страту ненависного ним отамана принизливою. Вони сподіваються, що його смерть стане жахливою для товаришів, але гірко прораховуються. Самі того не усвідомлюючи, вороги прирівнюють Тараса до Христа. Ляхи розіп'яли могутнього Бульбу на дереві. У сприйнятті читача з'являється дуб, міцне як козак дерево. Воно чинить опір вогню, як і сам герой. Схожість із релігією, за яку бореться Тарас, незаперечна. Вороги своїми руками зводять отамана до рангу святих. Поводиться козак як Христос. Спокійно стоїть у вогні. Він ніби не відчуває болю та проникнення полум'я в тіло. Йому заважає тільки дим, який не дає бачити, як далеко випливають його товариші, щоб зміцніти і повернутися помститися за нього. Полум'я – символ пристрасті, вічності, пориву нагору до неба. Справжній російський богатир не зламаний. Він підказує товаришам, як їм врятуватися та уникнути загибелі та полону.
Пояснення:
2. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці (за думою "Маруся Богуславка").
Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.
Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.
Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.
Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грін-ченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».
Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.
Найвідоміша козацька дума «Маруся Богуславка» розповідає історію, як дівчина звільняє групу українських козаків, котрі перебували в полоні протягом 30 років, і не тікає з ними, а залишається, оскільки неволя стала єдиним життя, до якого вона звикла. Маруся Богуславка — легендарна українська героїня — символізує тих полонянок, які змушені були покинути Україну, «потурчитися, побусурменитися», але все ще мали незбориме почуття любові до рідної землі.
Объяснение: