До ть будь-ласка дуже Поміркуй і напиши, як ви розумієте думку Шептала: "Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще залишатися колишнім".

Народився 14 листопада 1912 року в селищі Обухів, біля Києва в багатодітній родині. Він був наймолодшою, одинадцятою дитиною в сім’ї.

Перші вірші написав у школі. Зачитувався “Кобзарем”

Ідеалом людини  для Малишка була матір! Вона була розумною, доброю, мала надзвичайну пам’ять, знала багато пісень, хоча в школі ніколи не навчалася.

Батько мріяв, щоб Андрій став агрономом. А коли дізнався, що він захопився віршуванням, то відшмагав сина. Конфлікт закінчився втечою Малишка до Києва у 15 років.

Найвідоміший його твір «Пісня про рушник» було покладено на музику відомого Платона Майбороди. Він став настільки популярний, що твір було перекладено на 35 мов світу

Закінчив літературний факультет в Київському інституту народної освіти. Ним опікувався Максим Рильський, який вбачав у хлопцеві великий літературний талант. Вони разом читали вірші, разом виступали на заводах і фабриках, разом виїздили на полювання і рибалку.

За все своє життя поет видав аж 40 збірок. Та Малишко мав не лише письменницький талант. Він гарно співав, грав на гармошці.

31 жовтня 2003 року Національним банком України було випущено в обіг 2-гривневу пам’ятну монету, присвячену поету

Красень, улюбленець жінок, Андрій Малишко ніколи не мав особистого щастя. Коли він пішов на війну, в нього була дружина Даша і маленька донька Валентина. Він писав їм полум’яні листи, а коли повернувся з війни,  одружився з Майєю Федоровою. Але швидко минуло замилування золотою дівочою косою, диханням молодості і красою, вийшло, що Андрію з Майєю говорити ні про що. 1959 року в нього з’явилася третя дружина — поетеса Любов Забашта

Він любив добру компанію, чарку і гру в карти — в “дурня”. Коли програвав — бурхливо сердився, і слів не вибирав.

Дружба зв’язувала Малишка із співаком Іваном Козловським.

Остап Вишня ставився до Андрія як до сина.

Олександр Довженко вгадав пісенний да

Джерело: https://dovidka.biz.ua/andriy-malishko-tsikavi-fakti

Дума про Марусю Богуславку — це твір водночас і про історичні події,  складний вибір. Текст думи не оповідає про це, але ми можемо припустити, що її вчинок Маруся буде покарана турецьким ханом, коли все розкриється.   І ще одне. Я кілька разів перечитав цю думу, перш ніж побав одну важливу, як на мене, деталь: «…у тій-то темниці пробувало сімсот козаків бідних невольників». Сімсот. Я так яскраво уявляв собі, як сумнівалася дівчина, вчинок небезпечний для неї самої, але ж те добро, яке вона зробить… Тепер я  починаю сумніватися і сам: чи правий я, коли домислюю і вигадую собі внутрішні сумніви. Навряд чи вони були, як тепер мені здасться. У нашому сучасному житті, на щастя, нам не знайомі такі проблеми, такі ситуації, вибір такого порядку. Навіть у мирний час ми відчуваємо щось таке невимовне, що можна  назвати «голосом роду» або «голосом крові». Імовірно, щось подібне лунало в душі Марусі, коли вона визволяла невільників, називаючи їх «братами». Сумніваєтесь ви? Навряд. Навряд чи в такій ситуації можна бути невпевненим у правильності своїх дій. Проблема вибору? Проблема обов’язку, морального, внутрішнього. Безумовно, так.Символічно, що описані події відбуваються на Великдень. А ще, як не дивно вчинок Марусі не виглядає «героїчним». Не шокує, не дивує, як усе героїчне. А видається природнім, це знайоме, мабуть, кожному читачеві. Напевно, це символізує той самий «голос крові». І Маруся не повертається додому разом з визволеними, вона навіть просить батьків, щоб не викупляли її з неволі:Бо вже я потурчилась, побусурмениласьДля роскоші турецької, для лакомства нещасного!І Я бачу в цьому не душевну силу усвідомити це, адже усвідомити про себе шось подібне, мабуть, непросто, і не відсутність душевної сили повернутись, втекти, кудись. У цьому, як на мене, трагедія людини. Дивно, що, говорячи про цю думу, найчастіше тільки підкреслюють сміливий, гідний поваги вчинок дівчини, Не  звертають уваги на її особисту трагедію. Відірваність від власної землі і нашу, якась приреченість жити в іншій вірі, на чужій землі… Ми не можемо цього зрозуміти через нетиповість ситуації для сучасності. Ми можемо хіба уявляти, що відчуває людина на місці Марусі. Але навіть уявляти такого не хочеться. І це -другий вибір. Мабуть, складніший, ніж перший. Шкода, що його  помічають, не звертають увагу на нього, не аналізують.