У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.
Володимир Винниченко планував емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи. Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури. Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у США так і не отримав.
Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.
Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості. Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою позицію:
Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично.
Ха, ха, ха! Празнично! Що таке празничне стрічання Нового року? Шумне товариство, молоді жіночі голоси, мов срібні дзвоники. Старші панове гудуть, мов дуби в теплому вітрі. Світло салону. Звуки фортеп'яна. Хор, пісні, сола... Декламація, брава, оплески. Жарти. «Кришталева чаша, срібная криш...» Наближається північ. Починає бити дванадцята. Всі підносять чарки, вихиляють душком, а батько родини кидає свою додолу. Нехай так пропадає всяка турбота! Бреннь! І раптом гаснуть світла. Всі запирають у собі дух. Бам... бам... бам... Числять до дванадцяти. Най жиє Новий рік! Най сяє нове щастя! Світла! Музика. Пісні. Нові чарки, нові тости. Поцілуї. Радість і стиски рук... Діти, діти!
Та що балакати! І я там був, мід-вино пив. І я колись стрічав отак сю врочисту хвилю, сміявся і радувався назустріч тій примані, що зветься Новим роком
У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.
Володимир Винниченко планував емігрувати з Франції у США. Навіть подав документи на отримання візи. Він хотів влаштовувати там виставки своїх картин і читати лекції з літератури. Однак прихильники Петлюри повідомили в американське посольство компрометуючі дані на колишнього голову Генерального секретаріату, звинувативши його мало не в більшовизмі. В результаті Володимир Кирилович візу на в’їзд у США так і не отримав.
Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.
Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості. Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою позицію:
Объяснение:
Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично.
Ха, ха, ха! Празнично! Що таке празничне стрічання Нового року? Шумне товариство, молоді жіночі голоси, мов срібні дзвоники. Старші панове гудуть, мов дуби в теплому вітрі. Світло салону. Звуки фортеп'яна. Хор, пісні, сола... Декламація, брава, оплески. Жарти. «Кришталева чаша, срібная криш...» Наближається північ. Починає бити дванадцята. Всі підносять чарки, вихиляють душком, а батько родини кидає свою додолу. Нехай так пропадає всяка турбота! Бреннь! І раптом гаснуть світла. Всі запирають у собі дух. Бам... бам... бам... Числять до дванадцяти. Най жиє Новий рік! Най сяє нове щастя! Світла! Музика. Пісні. Нові чарки, нові тости. Поцілуї. Радість і стиски рук... Діти, діти!
Та що балакати! І я там був, мід-вино пив. І я колись стрічав отак сю врочисту хвилю, сміявся і радувався назустріч тій примані, що зветься Новим роком
Объяснение: