Бібліотека Української Літератури Головна | Контакти | РекламаУкраїнська література : Бібліотека : Сучасна література : Біографії : Критика : Статті : Енциклопедія : Народна творчість |Навчання : Реферати : Шкільні твори : Твори з мови : Стислі перекази : Контрольні питання : Крилаті вирази : Словник |Зарубіжна література : Бібліотека : Біографії : Шкільні твори : Стислі перекази : Реферати : Шпаргалка |На русском : Краткие содержания | Сочинения : Русская литература : Зарубежная литература : По языку | Электронная библиотекаШкільні твори > К > Карпенко-Карий Іван > Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" — електронний текст
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Шкільний твір
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші - всьому голова", - ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу. Герасим Калитка - центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства - земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" - в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє". Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця - то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг - п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці - не дав-таки зятеві". Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації. Завантажити і зберегти:Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Притчі українською мовою "Про зрілість" В одному індіанському племені юнаків на зрілість випробовували самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові стати справжніми воїнами. Під час випробовування один із цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, що оточували цю долину, юнак побачив стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом. - Поміряюся з тією вершиною - сказав сам до себе юнак. Він одягнув сорочку зі шкіри зубра, накинув на плече плащ та почав спинатися на гору. Вибравшись на вершину, юнак побачив під собою цілий світ: чудові краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю. Раптом біля своїх ніг він почув дивне шелестіння. Придивився і побачив змію. Хотів відскочити, але змія заговорила до нього: - Помираю! Тут надто холодно для мене і я не маю поживи... Візьми мене під свою сорочку та знеси в долину. - Ні! - сказав у відповідь юнак. - Знаю я вашу породу. Ти - гримуча змія. Якщо візьму тебе, ти вкусиш мене і я помру. - О, ні! Навіть не думай так. - відповіла змія. - З тобою не буду так поводитися. Якщо мені до тоді не вчиню тобі ніякого зла. Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті він взяв її під свою сорочку та поніс зі собою в долину. Коли вони вже спустилися, юнак обережно поклав її на землю. Несподівано змія скрутилася, кинулася на хлопця та вкусила його в ногу. - Ти ж мені обіцяла! - закричав він. - Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене зі собою, - сказала змія та поповзла собі геть.
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Шкільний твір
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші - всьому голова", - ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу. Герасим Калитка - центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства - земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" - в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє". Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця - то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг - п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці - не дав-таки зятеві". Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації. Завантажити і зберегти:Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
В одному індіанському племені юнаків на зрілість випробовували самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові стати справжніми воїнами.
Під час випробовування один із цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, що оточували цю долину, юнак побачив стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом.
- Поміряюся з тією вершиною - сказав сам до себе юнак.
Він одягнув сорочку зі шкіри зубра, накинув на плече плащ та почав спинатися на гору.
Вибравшись на вершину, юнак побачив під собою цілий світ: чудові краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю.
Раптом біля своїх ніг він почув дивне шелестіння. Придивився і побачив змію. Хотів відскочити, але змія заговорила до нього:
- Помираю! Тут надто холодно для мене і я не маю поживи... Візьми мене під свою сорочку та знеси в долину.
- Ні! - сказав у відповідь юнак. - Знаю я вашу породу. Ти - гримуча змія. Якщо візьму тебе, ти вкусиш мене і я помру.
- О, ні! Навіть не думай так. - відповіла змія. - З тобою не буду так поводитися. Якщо мені до тоді не вчиню тобі ніякого зла.
Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті він взяв її під свою сорочку та поніс зі собою в долину. Коли вони вже спустилися, юнак обережно поклав її на землю. Несподівано змія скрутилася, кинулася на хлопця та вкусила його в ногу.
- Ти ж мені обіцяла! - закричав він.
- Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене зі собою, - сказала змія та поповзла собі геть.