Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
Після прочитання будь-якого цікавого твору його читачі нерідко питаннями і фантазують про те, що могло б статися з героями надалі, після того , як історія твору закінчується. пофантазувати таким чином цікаво і після прочитання роману льва толстого «анна кареніна». у цьому романі дуже багато цікавих героїв, про продовження історій яких досить цікаво поміркувати. найцікавішою є доля анни кареніної. звичайно, щоб подумати про її майбутнє, необхідно виключити можливість її загибелі і думати про те, як би склалося її життя, якби вона не покінчила життя самогубством. отже, якби головна героїня роману льва толстого змогла б подолати свої проблеми, вона напевно залишилася б щасливою і сильною людиною, якою і була. хочеться вірити, що ця жінка змогла б спілкуватися зі своїм сином, можливість цього дійсно окрилила би її. при цьому я не думаю, що з особистим життям у неї все складалося б добре. швидше за все, їй би довелося відмовитися від близького спілкування з чоловіками, оскільки з ними були пов’язано занадто багато негативу, і навчитися жити з цим. думається, що трагічною видалася б доля вронського. молодий чоловік, який перейнявся дуже ніжними почуттями до анни кареніної, як відомо за сюжетом роману, після її загибелі відправився служити до сербії. настрій у нього був просто розбитий, він напевно бажав загинути на війні. думається, що швидше за все так і сталося б – він загинув би. втім, не варто заперечувати і можливості зворотного. бути може, вронський після довгого розставання із загиблою ганною кареніною став би таким, як і до знайомства із нею, тобто доброю і правильною людиною, але все ж не шибко великим інтелектуалом, який дивився на життя досить просто. навряд чи задовольнив би своє вічне шукання костянтин левін. так, він зміг знайти заспокоєння в філософському єдності зі своїми селянами, але його характер ніколи б не дав цій людині заспокоїтися. я впевнений, що його майбутнє було б таким же повним шукання істини, бога або чогось ще. я не виключаю і того, що левін зміг би навіть написати дуже цікаву книгу, де виклав би свою глибоку філософію і розуміння життя. швидше за все, у левіна з’явилися б і учні, молоді люди, які б переймали його досвід, знання та філософські погляди на життя. як мені здається, найцікавішими героями роману «анна кареніна» є сама анна, її коханий вронський, а також костянтин левін. якби анна вижила, я думаю, вона змогла б все-таки стати щасливою, але все ж без вронського. а ось майбутнє левіна не представляється щасливим, але все ж, думається, воно було б цікавим і захоплюючим.
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.