Прибувши на священний острів Делос, Еней отримав від Аполлона пророцтво в Італію, помилково витлумачене їм як напрямок на Крит. Еней з уцілілими троянцями навіть спробували заснувати поселення на Криті, але, зрозумівши свою помилку, вирушили в подальшу подорож. Обігнувши Пелопоннес, троянці перезимували на Закинфе. З настанням весни кораблі під проводом Енея вирушили далі. Пройшовши острів Лефкас, вони підійшли до мису Акції та висадилися в Амбракия.
Там Еней з частиною воїнів вирушили в Додону, де розташовувався оракул Юпітера. Там, несподівано для себе, вони зустріли Гелена і Андромаха. Колишні троянці розповіли, що після взяття Трої їх поневолив син Ахілла Неоптолем. Після смерті останнього Гелен став царем і взяв за дружину вдову Гектора Андромаха. Який мав даром пророцтва Гелен попередив Енея про те, що для того, щоб влаштуватися в Італії і стати предком великого народу, йому необхідно висадитися на західному узбережжі Італії, а не східному.
Потім кораблі під проводом Енея обігнули Італію з півдня і вийшли на узбережжі Сицилії. На цей час припадає смерть Анхиса.
Юнона, відчуваючи ненависть до троянцям, звернулася до бога вітрів Еолу з проханням не дати Енею можливості допливти до Італії. Він випустив на волю всі вітри одночасно, що викликало шторм. Нептун же втихомирив водну гладь. Через буревій Еней разом з уцілілими троянцями виявився біля берегів Африки, де в цей час цариця Дідона займалася будівництвом нового міста Карфагена.
Щоб уберегти сина від можливих ворожих дій місцевих жителів, Венера посприяла тому, що Дідона полюбила Енея. До цього перша цариця Карфагена була одружена з Акербантом, якого вбив її брат і цар Тіра Пігмаліон. Втікши з Тіра, Дідона присягнулася ніколи нікого не любити, щоб не оскверняти пам'ять про свій перший чоловіка. Сестра цариці Анна переконала Дидону не противитися покликом серця, так як Карфаген був оточений ворогами, і до потужного захисника, такого як Еней, була для міста дуже корисною. Коли під час полювання почалася гроза, то Дідона і Еней сховалися в печері, де і віддалися любові. Після цього троянець став співправителем цариці Карфагена.
Однак такий розвиток подій ніяк не погоджувалося з планами богів. Юпітер відправив до Енея Меркурія з наказом продовжити шлях. Еней був змушений коритися. Дідона впала в лють і, не витримавши мук потоптану любові, наклала на себе руки. Перед смертю вона прокляла Енея і весь його рід. Під час Пунічних воєн ця легенда служила одним з обгрунтувань протистояння між Римом і Карфагеном.
Допливши до узбережжя Кампанії, Еней висадився біля Кум і зустрівся з місцевою віщункою Кумська сивіли. Вона підтвердила згоду богів дати можливість Енею заснувати в Італії новий місто. Коли Еней захотів дізнатися більше про долі своїх нащадків, то сивилла запропонувала йому відвідати потойбічний світ. Разом з віщункою вони спустилися в загробний світ, де зустріли Анхиса. Той показав своєму синові душі ще не народжених нащадків, аж до Октавіана Августа
Мати поета - Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем.
“Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама - якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. Її одвертість була потрясаюча”
Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині - Верхнє, що входить до міста Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні - у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці над берегом Дінця. Тут в єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. Саме цей шахтарський край назавжди увійде в лірику Сосюри ясними зорями і тихим Дінцем, заводськими димами і тяжкою працею, першими захопленнями, якоюсь особливою прямотою оцінок і жагою буття.
В одинадцять років Сосюра йде працювати - до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Берн, Ф. Купер, детективи, які тільки міг дістати), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна.
У 1911 році вступає до міністерського двокласного училища в селі Третя Рота. Обдарований блискучою пам’яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою.
До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, Іван Франко, Микола Некрасов і Конан Дойль, а разом з ними - А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон. Саме лірика романсового плану (згадаймо тут ще Олену Журливу та Ігоря Сєверянина) якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його до перших літературних спроб. Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою Володимир Сосюра відносить до 1914 року. Всі ці рукописні вірші на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні, безслідно згинуть у роки Першої світової війни.
У 1914 році Володимир Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці. 1915 року смерть батька змушує його залишити навчання й повернутися на содовий завод, цього разу учнем маркшейдерського бюро. Та нужденні учнівські заробітки не могли зарадити родинній скруті, майбутнє залежало від здобуття спеціальної освіти. Долаючи всілякі труднощі, завдяки власній енергії та сторонній підтримці восени 1916 року Сосюра повертається до сільськогосподарського училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 року. Тут у 1916 - 1917 роках він пише вірші, які вперше публікуються в бахмутській “Народной газете” та лисичанських газетах “Голос рабочего” і “Голос труда”. Народжуються вони з традицій російської та української романсової лірики, хоча деякі з них, взоровані на поетику Миколи Некрасова, свідчать, що Сосюра гостро відрефлектовує не тільки щемні порухи душі, а й суспільні рухи, тривожне гудіння історії, що наближається до свого революційного піку.
Прибувши на священний острів Делос, Еней отримав від Аполлона пророцтво в Італію, помилково витлумачене їм як напрямок на Крит. Еней з уцілілими троянцями навіть спробували заснувати поселення на Криті, але, зрозумівши свою помилку, вирушили в подальшу подорож. Обігнувши Пелопоннес, троянці перезимували на Закинфе. З настанням весни кораблі під проводом Енея вирушили далі. Пройшовши острів Лефкас, вони підійшли до мису Акції та висадилися в Амбракия.
Там Еней з частиною воїнів вирушили в Додону, де розташовувався оракул Юпітера. Там, несподівано для себе, вони зустріли Гелена і Андромаха. Колишні троянці розповіли, що після взяття Трої їх поневолив син Ахілла Неоптолем. Після смерті останнього Гелен став царем і взяв за дружину вдову Гектора Андромаха. Який мав даром пророцтва Гелен попередив Енея про те, що для того, щоб влаштуватися в Італії і стати предком великого народу, йому необхідно висадитися на західному узбережжі Італії, а не східному.
Потім кораблі під проводом Енея обігнули Італію з півдня і вийшли на узбережжі Сицилії. На цей час припадає смерть Анхиса.
Юнона, відчуваючи ненависть до троянцям, звернулася до бога вітрів Еолу з проханням не дати Енею можливості допливти до Італії. Він випустив на волю всі вітри одночасно, що викликало шторм. Нептун же втихомирив водну гладь. Через буревій Еней разом з уцілілими троянцями виявився біля берегів Африки, де в цей час цариця Дідона займалася будівництвом нового міста Карфагена.
Щоб уберегти сина від можливих ворожих дій місцевих жителів, Венера посприяла тому, що Дідона полюбила Енея. До цього перша цариця Карфагена була одружена з Акербантом, якого вбив її брат і цар Тіра Пігмаліон. Втікши з Тіра, Дідона присягнулася ніколи нікого не любити, щоб не оскверняти пам'ять про свій перший чоловіка. Сестра цариці Анна переконала Дидону не противитися покликом серця, так як Карфаген був оточений ворогами, і до потужного захисника, такого як Еней, була для міста дуже корисною. Коли під час полювання почалася гроза, то Дідона і Еней сховалися в печері, де і віддалися любові. Після цього троянець став співправителем цариці Карфагена.
Однак такий розвиток подій ніяк не погоджувалося з планами богів. Юпітер відправив до Енея Меркурія з наказом продовжити шлях. Еней був змушений коритися. Дідона впала в лють і, не витримавши мук потоптану любові, наклала на себе руки. Перед смертю вона прокляла Енея і весь його рід. Під час Пунічних воєн ця легенда служила одним з обгрунтувань протистояння між Римом і Карфагеном.
Допливши до узбережжя Кампанії, Еней висадився біля Кум і зустрівся з місцевою віщункою Кумська сивіли. Вона підтвердила згоду богів дати можливість Енею заснувати в Італії новий місто. Коли Еней захотів дізнатися більше про долі своїх нащадків, то сивилла запропонувала йому відвідати потойбічний світ. Разом з віщункою вони спустилися в загробний світ, де зустріли Анхиса. Той показав своєму синові душі ще не народжених нащадків, аж до Октавіана Августа
Мати поета - Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем.
“Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама - якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. Її одвертість була потрясаюча”
Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині - Верхнє, що входить до міста Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні - у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці над берегом Дінця. Тут в єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. Саме цей шахтарський край назавжди увійде в лірику Сосюри ясними зорями і тихим Дінцем, заводськими димами і тяжкою працею, першими захопленнями, якоюсь особливою прямотою оцінок і жагою буття.
В одинадцять років Сосюра йде працювати - до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Берн, Ф. Купер, детективи, які тільки міг дістати), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна.
У 1911 році вступає до міністерського двокласного училища в селі Третя Рота. Обдарований блискучою пам’яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою.
До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, Іван Франко, Микола Некрасов і Конан Дойль, а разом з ними - А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон. Саме лірика романсового плану (згадаймо тут ще Олену Журливу та Ігоря Сєверянина) якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його до перших літературних спроб. Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою Володимир Сосюра відносить до 1914 року. Всі ці рукописні вірші на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні, безслідно згинуть у роки Першої світової війни.
У 1914 році Володимир Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці. 1915 року смерть батька змушує його залишити навчання й повернутися на содовий завод, цього разу учнем маркшейдерського бюро. Та нужденні учнівські заробітки не могли зарадити родинній скруті, майбутнє залежало від здобуття спеціальної освіти. Долаючи всілякі труднощі, завдяки власній енергії та сторонній підтримці восени 1916 року Сосюра повертається до сільськогосподарського училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 року. Тут у 1916 - 1917 роках він пише вірші, які вперше публікуються в бахмутській “Народной газете” та лисичанських газетах “Голос рабочего” і “Голос труда”. Народжуються вони з традицій російської та української романсової лірики, хоча деякі з них, взоровані на поетику Миколи Некрасова, свідчать, що Сосюра гостро відрефлектовує не тільки щемні порухи душі, а й суспільні рухи, тривожне гудіння історії, що наближається до свого революційного піку.