під час будування хаток із піску: на мій погляд в цій ситуації Федько веде себе негарно. Без будь-якого пояснення, без причини він псує дитячу гру ще й сміється з того, що він ображає інших дітей. цитата Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
під час запуску повітряного змія: коли під час будування хаток з піску Федько хоча б грається з іншими дітьми, то під час запуску повітряного змія він веде себе як розбишака. Довго гає зі сторони як інші діти запускають повітряного змія, а потім в розпал гри по-розбійницьки силою відбирає чужу іграшку. Змій йому не потрібен, запускати його самому не так цікаво. Таке враження, що Федькові подобається знущатися з інших. цитата: "Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. ...Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий..."
під час прогулянки під дощем: цій ситуації хлопець веде себе як звичайний хлопець, який разом з друзями радіє теплому літньому дощу. Навіть дивно, як після стількох образ зі сторони Федька, хлопці приймають його до свого гурту. Але разом з тим стає зрозумілим, що можливо Федько не такий уже й поганий і його друзі це знають і розуміють. цитата "На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! ...Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом..."
під час пригоди на річці: в цій ситуації Федько веде себе як справжній, вірний і надійний друг. Коли Толя розгубився і почав панікувати на крижині, то Федько не роздумуючи кидається йому на до таки рятує Толю. Інші хлопці допомагали Федькові - і коли він робив нову палицю, щоб врятувати Толю, і вболівали за нього, поки він витягував Толю з крижини, а потім допомагали Федькові вибратися з води. цитата " І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. В руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю..." Єдине, що не зробили друзі Федька з незрозумілих причин -може через свій вік або через незнання - вони не призналися батькам Федька і Толі, чи дійсно Федько штовхнув Толю на крижину
під час похорону: стає зрозуміли хто був Федькові другом, а хто - ні. цитата "На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид", "Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком".
Макеева Анастасия, 14 лет 9 класс (Конкурс рецензий)
Первый раз я прочитала это произведение в 5 летнем возрасте и, надо сказать, была разочарована. Сюжет показался мне неинтересным и предсказуемым, а главная героиня (кстати, ее нежное имя Ассоль также было каким-то неприятным для меня, как будто соль просыпали) она раздражала своей слепой верой в ожидание чуда – как мне тогда казалось, именно это и было ее главной заслугой.
Понимание «Алых парусов» пришло позднее: перечитав это произведение уже в 13 летнем возрасте, я поняла, что это не только романтическая сказка, но и философская притча. Эта книга не просто рассказывает счастливую историю любви двух людей, которым посчастливилось обрести друг друга, она говорит нам о Счастье и о Чуде(именно с большой буквы), которые можно сотворить человеческим трудом (вспомним слова Грэя о том, что свой рай он создаст собственными руками).
Пересмотрела я и свой взгляд на образ главной героини: Ассоль, живущая в чуждой ей среде, сумела остаться сама собой, несмотря на все издевки, сохранив свою летящую душу и главную мечту. Именно поэтому, а не из-за безмолвного ожидания, к ней и пришло ее Чудо, которое сотворил для нее Грэй.
Книга написана Александром Грином на одном дыхании, собственно говоря и читается она так же.«Алые паруса» – это и волшебная история и яркая, праздничная повесть. Это необыкновенно красивая книга, говорящая о прекрасных вещах: начиная с описания главной героини с неправильным, но необыкновенно милым лицом, и заканчивая перечнем экзотических грузов, которые любил возить капитан Грэй.
В центре романа стоят яркие романтические образы главных героев, которые оттеняны второстепенными персонажами
Писатель мастерски, строит композицию своего произведения, рисуя выразительные эпизоды, раскрывающие как суть происходящего, так и формирование характеров главных героев – это и сцена мести Лонгрена трактирщику Меннерсу, и встреча маленькой Ассоли с Эглем, и работа Артура Грея юнгой у капитана Гопа. И все эти краткие вставные новеллы ведут к кульминации произведения – неожиданному появлению над морем сияющих парусов, от которых сжимается сердце не только у Ассоли, но у миллионов читателей разных поколений.
Простой и лаконичный язык этой книги я бы определила как «небанальный». Автор находит необыкновенно оригинальные эпитеты и метафоры расцветить сюжет новыми красками. Чего стоит такие определения как «звонкая душа Грэя» или «счастье пушистым котенком поселилось в ее груди».
И в заключении еще одна цитата из книги: рассуждая о чудесах, капитан Грэй говорит, что их можно творить с улыбки, прощения или вовремя сказанного нужного слова». Давайте прислушаемся к этим словам, чтобы в нашей жизни стало больше праздника или, говоря языком Грина, Чуда.
Відповідь:
Стосунки Федька з однолітками
під час будування хаток із піску: на мій погляд в цій ситуації Федько веде себе негарно. Без будь-якого пояснення, без причини він псує дитячу гру ще й сміється з того, що він ображає інших дітей. цитата Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
під час запуску повітряного змія: коли під час будування хаток з піску Федько хоча б грається з іншими дітьми, то під час запуску повітряного змія він веде себе як розбишака. Довго гає зі сторони як інші діти запускають повітряного змія, а потім в розпал гри по-розбійницьки силою відбирає чужу іграшку. Змій йому не потрібен, запускати його самому не так цікаво. Таке враження, що Федькові подобається знущатися з інших. цитата: "Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. ...Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий..."
під час прогулянки під дощем: цій ситуації хлопець веде себе як звичайний хлопець, який разом з друзями радіє теплому літньому дощу. Навіть дивно, як після стількох образ зі сторони Федька, хлопці приймають його до свого гурту. Але разом з тим стає зрозумілим, що можливо Федько не такий уже й поганий і його друзі це знають і розуміють. цитата "На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! ...Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом..."
під час пригоди на річці: в цій ситуації Федько веде себе як справжній, вірний і надійний друг. Коли Толя розгубився і почав панікувати на крижині, то Федько не роздумуючи кидається йому на до таки рятує Толю. Інші хлопці допомагали Федькові - і коли він робив нову палицю, щоб врятувати Толю, і вболівали за нього, поки він витягував Толю з крижини, а потім допомагали Федькові вибратися з води. цитата " І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. В руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю..." Єдине, що не зробили друзі Федька з незрозумілих причин -може через свій вік або через незнання - вони не призналися батькам Федька і Толі, чи дійсно Федько штовхнув Толю на крижину
під час похорону: стає зрозуміли хто був Федькові другом, а хто - ні. цитата "На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид", "Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком".
Пояснення:
Объяснение:
Макеева Анастасия, 14 лет 9 класс (Конкурс рецензий)
Первый раз я прочитала это произведение в 5 летнем возрасте и, надо сказать, была разочарована. Сюжет показался мне неинтересным и предсказуемым, а главная героиня (кстати, ее нежное имя Ассоль также было каким-то неприятным для меня, как будто соль просыпали) она раздражала своей слепой верой в ожидание чуда – как мне тогда казалось, именно это и было ее главной заслугой.
Понимание «Алых парусов» пришло позднее: перечитав это произведение уже в 13 летнем возрасте, я поняла, что это не только романтическая сказка, но и философская притча. Эта книга не просто рассказывает счастливую историю любви двух людей, которым посчастливилось обрести друг друга, она говорит нам о Счастье и о Чуде(именно с большой буквы), которые можно сотворить человеческим трудом (вспомним слова Грэя о том, что свой рай он создаст собственными руками).
Пересмотрела я и свой взгляд на образ главной героини: Ассоль, живущая в чуждой ей среде, сумела остаться сама собой, несмотря на все издевки, сохранив свою летящую душу и главную мечту. Именно поэтому, а не из-за безмолвного ожидания, к ней и пришло ее Чудо, которое сотворил для нее Грэй.
Книга написана Александром Грином на одном дыхании, собственно говоря и читается она так же.«Алые паруса» – это и волшебная история и яркая, праздничная повесть. Это необыкновенно красивая книга, говорящая о прекрасных вещах: начиная с описания главной героини с неправильным, но необыкновенно милым лицом, и заканчивая перечнем экзотических грузов, которые любил возить капитан Грэй.
В центре романа стоят яркие романтические образы главных героев, которые оттеняны второстепенными персонажами
Писатель мастерски, строит композицию своего произведения, рисуя выразительные эпизоды, раскрывающие как суть происходящего, так и формирование характеров главных героев – это и сцена мести Лонгрена трактирщику Меннерсу, и встреча маленькой Ассоли с Эглем, и работа Артура Грея юнгой у капитана Гопа. И все эти краткие вставные новеллы ведут к кульминации произведения – неожиданному появлению над морем сияющих парусов, от которых сжимается сердце не только у Ассоли, но у миллионов читателей разных поколений.
Простой и лаконичный язык этой книги я бы определила как «небанальный». Автор находит необыкновенно оригинальные эпитеты и метафоры расцветить сюжет новыми красками. Чего стоит такие определения как «звонкая душа Грэя» или «счастье пушистым котенком поселилось в ее груди».
И в заключении еще одна цитата из книги: рассуждая о чудесах, капитан Грэй говорит, что их можно творить с улыбки, прощения или вовремя сказанного нужного слова». Давайте прислушаемся к этим словам, чтобы в нашей жизни стало больше праздника или, говоря языком Грина, Чуда.