Повість написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою.
Український народ славиться своєю співочістю. Пісня - душа нашого народу, справжня поезія серця і почуття. Пісня з давніх давен супроводжувало людину впродовж усього життя - у буквальному сенсу від колиски до труни. Народних пісень існує безліч. Деякі пісні, автором яких є сам народ, створені строіччя тому, але їх досі знають, люблять і співають. Пісні, що дойшли до нас з давніх давен, етнографи поділяють на кілька груп. Наприклад, обрядові пісні бувають календарно-обрядовими, тобто присвяченими якійсь календарній події: це веснянки, гаївки, русальні пісні, петрівки, купальські пісні, жниварські пісні. До обрядових пісень відносять щедрівки та колядки, які ми досі охоче співаємо. До родинно-обрядових пісень відносять весільні пісні та голосіння. Соціально-побутові пісні - це козацькі, кріпацькі, чумацькі, пісні, ремісницькі, рекрутські пісні (солдатські), бурлацькі, тощо.
Повість написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою.
Загалом мені сподобався цей твір.
Пісні, що дойшли до нас з давніх давен, етнографи поділяють на кілька груп. Наприклад, обрядові пісні бувають календарно-обрядовими, тобто присвяченими якійсь календарній події: це веснянки, гаївки, русальні пісні, петрівки, купальські пісні, жниварські пісні. До обрядових пісень відносять щедрівки та колядки, які ми досі охоче співаємо. До родинно-обрядових пісень відносять весільні пісні та голосіння. Соціально-побутові пісні - це козацькі, кріпацькі, чумацькі, пісні, ремісницькі, рекрутські пісні (солдатські), бурлацькі, тощо.