До ть написати твір Органічна єдність людини і природи у творі О.Довженка Зачарована Десна​

Брехлива сорока
Жила в лісі сорока-білобока. Ніхто із звірів її не любив, бо вона багато брехала.            Одного разу повзе їжак,а сорока йому каже:
-  Їжачок ,а де ділися твої голки?
- Ну тебе сорока одну брехню кажеш!Через деякий час проходить зайчик, а сорока йому каже:
- Що зайчик уші опухли,що до землі опали!Зайчик злякався і як найшвидше побіг до лікаря:
-Добрий день, мудра сова!       
-Здраствуй зайчику! Що сталося?
-Та ось проходив мимо сороки, а вона каже що в мене уха опухли!
-хм. , зайчику менше ти слухай цю сороку слухав брехню вона каже! Все з твоїми ушками гаразд!        
-Дякую! До побачення!        
-Бувай зайчику!  
Та одного разу сталося лихо. В лісі була пожежа. Сорока попереджала всіх, але ніхто не вірив тому що, вона завжди брехала. Але коли зайчик  і їжачок пішли по гриби і побачили пожежу:
-Пожежа, пожежа!- закричали вони.
Пожежа припинилася. Після цього  випадку всі стали вірити сороці-білобоці.Брехень багато, а правда одна.-каже нам народне прислів'я і дійсно,скільки б сорока не брехала,а правда одна.

В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, навіть повернутися з боку набік йому ліньки, навіть на вечорниці йти не хочеться.   Якось на свята сільські парубки забиралися піти пошукати скарб та запропонували і Павлусеві до їх приєднатися. Але той лише відмахнувся віх товаришів та сказав, що щастя не треба шукати, бо якщо Бог дасть, то кине його навіть у вікно. А хлопці так нічого і не знайшли, окрім дохлого тхору. Тоді вони жартома вкинули його у вікно Павлусевої хати. Але й тут щастя не оминуло парубка, бо з того тхору висипалося багато дукатів. На це Павлусь відреагував спокійно і сказав, що так воно і сталося, що Бог закинув йому у вікно ще більше щастя. Везло Павлусю і в подальшому житті – знайшлася гарна дівчина, вони одружилися, у них народилися гарні дітки і жили вони в злагоді і добробуті.