У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурею» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Розбійник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.
«Розбійник Кармелюк» вперше опубліковано в газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві 1908 року. Українською мовою роман виходив у Львові (1909—1910) та у Чернівцях (1927). У 1927–1928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а 1971 року — українською мовою під назвою «Кармелюк».
В романі відтворюється широка картина визвольної боротьби українського народу в першій половині ХІХ століття на Поділлі, і з використанням історичних і фольклорних джерел змальовується образ мужнього й талановитого організатора селянських мас. Ім’я народного бунтаря довго було в селянському середовищі символом помсти гнобителям за кривди і знущання. Письменник цілковито спростував офіційні твердження про розбійництво Кармелюка, протиставивши їх сповідуваним героєм віковічним приписам народної моралі. Важливо також, що М.Старицький наполегливо акцентує на тому, що Кармелюк, як і гайдамаки, вів боротьбу передусім проти польсько-шляхетських чужоземних поневолювачів. «Разбойник Кармелюк» є цінним надбанням української історичної романістики. Поєднуючи просвітительські, реалістичні та неоромантичні тенденції в зображенні подій і осіб, М.Старицький написав високохудожній твір про героїчну боротьбу подільського ватажка за національне та соціальне визволення. Написаний російською мовою твір є одним із непересічних явищ класичної української історичної прози, виявом ментальності і частиною творчого доробку українського письменника-патріота. Це – один із перших помітних кроків на шляху до художнього втілення національно-визвольного руху нашого народу, очоленого Кармелюком.
В еволюції художнього мислення другої половини XIX ст. творчості М. Старицького судилося стати єднальною ланкою від традиції до нової естетичної свідомості кінця XIX – початку XX ст. У вітальному листі на ювілей М. Старицького-письменника, «який увесь вік дбав, "щоб наше слово не вмирало», Леся Українка писала: «І коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів (я вірю, що так воно буде!), тоді, спогадуючи перших робітників, що працювали на не вправленому, дикому ще ґрунті, українці, певне, спогадають добрим словом Ваше ймення», цим означивши творчий шлях Михайла Старицького як шлях одного з піонерів у духовному відродженні України.
У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурею» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Розбійник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.
«Розбійник Кармелюк» вперше опубліковано в газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві 1908 року. Українською мовою роман виходив у Львові (1909—1910) та у Чернівцях (1927). У 1927–1928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а 1971 року — українською мовою під назвою «Кармелюк».
В романі відтворюється широка картина визвольної боротьби українського народу в першій половині ХІХ століття на Поділлі, і з використанням історичних і фольклорних джерел змальовується образ мужнього й талановитого організатора селянських мас. Ім’я народного бунтаря довго було в селянському середовищі символом помсти гнобителям за кривди і знущання. Письменник цілковито спростував офіційні твердження про розбійництво Кармелюка, протиставивши їх сповідуваним героєм віковічним приписам народної моралі. Важливо також, що М.Старицький наполегливо акцентує на тому, що Кармелюк, як і гайдамаки, вів боротьбу передусім проти польсько-шляхетських чужоземних поневолювачів. «Разбойник Кармелюк» є цінним надбанням української історичної романістики. Поєднуючи просвітительські, реалістичні та неоромантичні тенденції в зображенні подій і осіб, М.Старицький написав високохудожній твір про героїчну боротьбу подільського ватажка за національне та соціальне визволення. Написаний російською мовою твір є одним із непересічних явищ класичної української історичної прози, виявом ментальності і частиною творчого доробку українського письменника-патріота. Це – один із перших помітних кроків на шляху до художнього втілення національно-визвольного руху нашого народу, очоленого Кармелюком.
В еволюції художнього мислення другої половини XIX ст. творчості М. Старицького судилося стати єднальною ланкою від традиції до нової естетичної свідомості кінця XIX – початку XX ст. У вітальному листі на ювілей М. Старицького-письменника, «який увесь вік дбав, "щоб наше слово не вмирало», Леся Українка писала: «І коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів (я вірю, що так воно буде!), тоді, спогадуючи перших робітників, що працювали на не вправленому, дикому ще ґрунті, українці, певне, спогадають добрим словом Ваше ймення», цим означивши творчий шлях Михайла Старицького як шлях одного з піонерів у духовному відродженні України.