Ця площа кардинально змінила свій вигляд у 1992 році. Саме тут 24 серпня відбулася подія, на яку чекало кілька поколінь львів’ян. Тут було відкрито пам’ятник Т. Шевченку.
Довгим і важким був шлях поета до Львова. Ще сто років тому, за часів Австро-Угорщини, громадськість міста зробила першу спробу спорудити пам’ятник генієві українського народу, але міська влада не дала на це дозволу. В свою чергу радянська влада визнавала Шевченка як геніального поета, але намагалася представляти його тільки як борця за права знедоленої бідноти, замовчуючи роль Шевченка, як духовного лідера української нації.
Але ідею, яка зародилася в народі, неможливо було знищити. В кінці 80-х років XX ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник Кобзарю. Під тиском громадськості уряд УРСР у 1987 році прийняв постанову про встановлення пам’ятника Шевченку у Львові. Міська влада спочатку не погоджувалася на реконструкцію площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, але пристрасне слово львівського поета Богдана Стельмаха, який закликав приносити квіти на це місце, остаточно утвердило вибір місця для монументу.
Заклик поета було підхоплено. Щодня приходили до обраного місця львів’яни – старі і малі, школярі і студенти, весільні пари і насипали велику гору квітів. Це була своєрідна маніфестація, яку вже неможливо було зігнорувати, адже рішення прийняв сам народ.
В організованому конкурсі переміг проект скульпторів Володимира та Андрія Сухорських. Хоч зібраних грошей бракувало, але на до прийшли українці з діаспори. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Відлита скульптура була доставлена кораблем до Гамбурга, а звідти перевезена до Львова.
Пам’ятник був освячений владиками Православної, Греко-католицької, Вірменської та Римо-католицької церков. Урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності України.
Зліва від фігури поета піднімається вгору так звана «Хвиля українського відродження». Це 12 – метрова стела з фігурними рельєфами, які символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. на стороні, що перед нами, та історію України XX ст. – на зворотній стороні. Цю частину пам’ятника відкрили трьома роками пізніше.
Перед собою ви бачите фігури не тільки реальних історичних особистостей, але і героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки».
Якщо ви подивитеся вище, зліва є зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїну передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище молода дівчина прощається з козаком, який відправляється на Січ.
Посередині велична фігура на коні з гетьманською булавою в руках належить видатному гетьману України, Петру Сагайдачному, який був родом із Львівщини. Сагайдачний закликає на бій за незалежність України як козаків (зліва), які ведуть запеклий бій з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо гетьмана Мазепу з прапором в руках, Богдана Хмельницького з булавою, православного священика, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Великого – хрестителя України, Роксолану та державних діячів та полководців. Справа – фігури філософа Сковороди, з книгою в руках, письменників Шашкевича, Головацького, Котляревського, а за ними цілий ряд культурних діячів українського народу, тих хто зберігав українську мову та примножував досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки
Розвиток прози в українській літературі 40—60-х років базувався як на освоєнні реалістичних засад і стильової традиції Г. Квітки-Основ'яненка та використанні художніх здобутків оповідних жанрів народної поезії, так і на основі нових естетичних вимог часу. В цей час у літературу приходить багато нових белетристів (переважно з різночинного середовища), утверджується в українській прозі романтизм і формується реалізм. Останній з кінця 50 — початку 60-х років починає завойовувати становище провідного літературного напряму. Ця епоха висунула таке світове явище, як Т. Шевченко, чия творчість стала могутнім фактором активізації української прози, розширення та радикалізації її проблематики, поглиблення соціально-викривального пафосу, народності. У цю добу, незважаючи на репресивні заходи царизму, спрямовані проти передових суспільних сил України, проти розвитку національної культури українського народу, українське письменство завдяки творчості Т. Шевченка, а також Марка Вовчка, П. Куліша вийшло на рівень європейських літератур.
Пам’ятник Тарасу Шевченку
Ця площа кардинально змінила свій вигляд у 1992 році. Саме тут 24 серпня відбулася подія, на яку чекало кілька поколінь львів’ян. Тут було відкрито пам’ятник Т. Шевченку.
Довгим і важким був шлях поета до Львова. Ще сто років тому, за часів Австро-Угорщини, громадськість міста зробила першу спробу спорудити пам’ятник генієві українського народу, але міська влада не дала на це дозволу. В свою чергу радянська влада визнавала Шевченка як геніального поета, але намагалася представляти його тільки як борця за права знедоленої бідноти, замовчуючи роль Шевченка, як духовного лідера української нації.
Але ідею, яка зародилася в народі, неможливо було знищити. В кінці 80-х років XX ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник Кобзарю. Під тиском громадськості уряд УРСР у 1987 році прийняв постанову про встановлення пам’ятника Шевченку у Львові. Міська влада спочатку не погоджувалася на реконструкцію площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, але пристрасне слово львівського поета Богдана Стельмаха, який закликав приносити квіти на це місце, остаточно утвердило вибір місця для монументу.
Заклик поета було підхоплено. Щодня приходили до обраного місця львів’яни – старі і малі, школярі і студенти, весільні пари і насипали велику гору квітів. Це була своєрідна маніфестація, яку вже неможливо було зігнорувати, адже рішення прийняв сам народ.
В організованому конкурсі переміг проект скульпторів Володимира та Андрія Сухорських. Хоч зібраних грошей бракувало, але на до прийшли українці з діаспори. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Відлита скульптура була доставлена кораблем до Гамбурга, а звідти перевезена до Львова.
Пам’ятник був освячений владиками Православної, Греко-католицької, Вірменської та Римо-католицької церков. Урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності України.
Зліва від фігури поета піднімається вгору так звана «Хвиля українського відродження». Це 12 – метрова стела з фігурними рельєфами, які символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. на стороні, що перед нами, та історію України XX ст. – на зворотній стороні. Цю частину пам’ятника відкрили трьома роками пізніше.
Перед собою ви бачите фігури не тільки реальних історичних особистостей, але і героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки».
Якщо ви подивитеся вище, зліва є зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїну передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище молода дівчина прощається з козаком, який відправляється на Січ.
Посередині велична фігура на коні з гетьманською булавою в руках належить видатному гетьману України, Петру Сагайдачному, який був родом із Львівщини. Сагайдачний закликає на бій за незалежність України як козаків (зліва), які ведуть запеклий бій з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо гетьмана Мазепу з прапором в руках, Богдана Хмельницького з булавою, православного священика, княгиню Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Великого – хрестителя України, Роксолану та державних діячів та полководців. Справа – фігури філософа Сковороди, з книгою в руках, письменників Шашкевича, Головацького, Котляревського, а за ними цілий ряд культурних діячів українського народу, тих хто зберігав українську мову та примножував досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки
Объяснение:
Розвиток прози в українській літературі 40—60-х років базувався як на освоєнні реалістичних засад і стильової традиції Г. Квітки-Основ'яненка та використанні художніх здобутків оповідних жанрів народної поезії, так і на основі нових естетичних вимог часу. В цей час у літературу приходить багато нових белетристів (переважно з різночинного середовища), утверджується в українській прозі романтизм і формується реалізм. Останній з кінця 50 — початку 60-х років починає завойовувати становище провідного літературного напряму. Ця епоха висунула таке світове явище, як Т. Шевченко, чия творчість стала могутнім фактором активізації української прози, розширення та радикалізації її проблематики, поглиблення соціально-викривального пафосу, народності. У цю добу, незважаючи на репресивні заходи царизму, спрямовані проти передових суспільних сил України, проти розвитку національної культури українського народу, українське письменство завдяки творчості Т. Шевченка, а також Марка Вовчка, П. Куліша вийшло на рівень європейських літератур.
Объяснение: