Краса здавна хвилювала людей і вони хотіли зрозуміти її сутність. Еталони краси змінювалися у різні часи, але ніколи люди не могли обійтися без неї. Яка ж краса важливіша: зовнішня чи внутрішня? На це питання теж існують різні відповіді. Розібратися у цьому до казка англійського письменникаО.Уайльда «Хлопчик-зірка».
Як відомо, героя твору знайшли взимку Лісоруби. Хлопчик-зірка почав рости з дітьми Лісоруба і з кожним роком ставав красивішим і красивішим. Але, на жаль, краса йому принесла лише зло, оскільки він ріс себелюбним, гордим і жорстоким. Хлопчик-зірка знущався з дітей, був байдужим до сліпих, немічних, жорстоко поводився з тваринами, але саме його однолітки обрали вожаком і поступово ставали такими самими жорстокими, як і він.
Та найстрашніше те, що він прогнав свою матір, відрікшись від неї. Це була не чувана жорстокість. І Хлопчика-зірку, на мою думку, було справедливо покарано: його краса зникла. Краса не має права чинити зло!
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Краса здавна хвилювала людей і вони хотіли зрозуміти її сутність. Еталони краси змінювалися у різні часи, але ніколи люди не могли обійтися без неї. Яка ж краса важливіша: зовнішня чи внутрішня? На це питання теж існують різні відповіді. Розібратися у цьому до казка англійського письменникаО.Уайльда «Хлопчик-зірка».
Як відомо, героя твору знайшли взимку Лісоруби. Хлопчик-зірка почав рости з дітьми Лісоруба і з кожним роком ставав красивішим і красивішим. Але, на жаль, краса йому принесла лише зло, оскільки він ріс себелюбним, гордим і жорстоким. Хлопчик-зірка знущався з дітей, був байдужим до сліпих, немічних, жорстоко поводився з тваринами, але саме його однолітки обрали вожаком і поступово ставали такими самими жорстокими, як і він.
Та найстрашніше те, що він прогнав свою матір, відрікшись від неї. Це була не чувана жорстокість. І Хлопчика-зірку, на мою думку, було справедливо покарано: його краса зникла. Краса не має права чинити зло!
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.