1. хто втішив софійку під час її сумних роздумів про русалоньку і принца? а сніжана в сашко б мама г ірка завадчук2. ким працювала сніжана? а вчителькою в медсестрою б інженером г лікарем-травматологом3. як звали кота баби валі? а мурзиком в фантиком б сірком г чорнишем4. хто надіється зібрати «стартовий капітал», щоб розкрутитися в бізнесі? а вадим в софія б сніжана г сашко5. вадим казав про те, що його рід… а проклятий в дружний б щасливий г несерйозний6. яку річ мала намір показати сніжана валентинові на оглядинах? а плаття в коралі б туфлі г гітару7. вперше софійка перемістилася у часі і зустрілася там із… а сашком в вадимом б сином валентина г міщенком8. що передала софійці вадимова бабуся? а коралі в стару фотографію б щоденник г гроші9. софійка за коралів і шафи намагалася зрозуміти, що сталося з гордієм кулаківським. було це… а взимку в навесні б влітку г восени10. сашко намагався софійці і зустрівся з підозрілим типом, який заявив, що «коралі нібито…» а приніс сашко в купив у ломбарді б знайшов вад г дала вадова бабуся11. що вадим ховав у шухляду, коли софійка зайшла до нього? а гроші в коралі б квитанції г документи12. що найперше кинулося у вічі софійці, коли вона побачила гордія кулаківського? а сива борода в добрі очі б кошлаті брови г руда борода правильні відповіді: 1.а 2.г 3.в 4.г 5.а 6.в 7.б 8.в 9.а 10.б 11.в 12.г
Петро Шраменко: "Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити". Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить." Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою." Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."
Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить."
Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою."
Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."