Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця.
Його батько Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933-му батька заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[5].
Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменниківП'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].
За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].
2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові
Невіддільна ознака мовної особистості – почуття національної гідності. Така гідність ґрунтується на глибокому знанні історії, культури, літератури рідного народу.
Одна з ознак причетності до української культури – розуміння й сприймання Шевченкового слова. Любимо те, що добре знаємо. Коли говоримо про тугу поета за рідним краєм, за Дніпром, за Україною, то не можемо не помічати його великої туги за рідним словом. Про це нам нагадують численні поезії, передусім ті, що написані на засланні. Тому й сприймаємо як афористичне і водночас глибоко інтимне поетове зізнання:
Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця.
Його батько Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933-му батька заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[5].
Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменниківП'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].
За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].
2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові
Невіддільна ознака мовної особистості – почуття національної гідності. Така гідність ґрунтується на глибокому знанні історії, культури, літератури рідного народу.
Одна з ознак причетності до української культури – розуміння й сприймання Шевченкового слова. Любимо те, що добре знаємо. Коли говоримо про тугу поета за рідним краєм, за Дніпром, за Україною, то не можемо не помічати його великої туги за рідним словом. Про це нам нагадують численні поезії, передусім ті, що написані на засланні. Тому й сприймаємо як афористичне і водночас глибоко інтимне поетове зізнання:
Якби з ким сісти хліба з’їсти,
Промовить слово…
Объяснение:
Ну что-то такое