На мій погляд у творі більше змальовано почуття Соломії до Остапа. Вона ладна була заради нього йти хоч на край світу. А от про почуття Остапа до Соломії, то сказано так, ніби Остап соромиться зізнатися у своїх почуттях. Але саме про Соломію Остап думає у найважчі хвилини свого життя. Наприклад:
"Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана.. " (коли Остап втікає з села).
"одняти Соломію від її чоловіка, бо вона не хурмана панового, а його, Остапа, кохає... Козаки вклоняються йому, пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його, а далі мчаться — Остап попереду — через луки й поля до них у село, в Уманщину... Чи бачиш, Соломіє?.." (мрії Остапа про те, як він визволить Соломію від від нелюба і вразить її своїми подвигами)
"Якийсь здоровенний москаль ухопив Соломію впоперек і поволік, але Остап насів на нього ззаду і визволив Соломію" (не залишив її у біді під час переправи через Дунай)
"Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію. ... Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її. І Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш... Йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію... " (думки Остапа у плавнях)
"Вона сідала на лаві, а він мовчки дивився на неї червоними з гарячки очима або плів нісенітниці " (під час хвороби Остап не відпускав Соломію від себе)
"Чорт зна, як гуляють, немов п'яні", — думав він та згадував музики у своїм селі, що наймав колись Соломії. (тобто, Остап залицявся до Соломії).
Наскільки Остап кохав Соломію можна зрозуміти лише з останніх рядків твору: "— Отак вона мене часто кличе,— оповідає —дід людям, що інколи заходять у сторожку.— Як тільки вітер загуде — так і кличе до себе... то в комин гукне, то надворі покличе... а часом серед ночі збудить... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..."
Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк,
Відповідь:
На мій погляд у творі більше змальовано почуття Соломії до Остапа. Вона ладна була заради нього йти хоч на край світу. А от про почуття Остапа до Соломії, то сказано так, ніби Остап соромиться зізнатися у своїх почуттях. Але саме про Соломію Остап думає у найважчі хвилини свого життя. Наприклад:
"Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана.. " (коли Остап втікає з села).
"одняти Соломію від її чоловіка, бо вона не хурмана панового, а його, Остапа, кохає... Козаки вклоняються йому, пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його, а далі мчаться — Остап попереду — через луки й поля до них у село, в Уманщину... Чи бачиш, Соломіє?.." (мрії Остапа про те, як він визволить Соломію від від нелюба і вразить її своїми подвигами)
"Якийсь здоровенний москаль ухопив Соломію впоперек і поволік, але Остап насів на нього ззаду і визволив Соломію" (не залишив її у біді під час переправи через Дунай)
"Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію. ... Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її. І Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш... Йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію... " (думки Остапа у плавнях)
"Вона сідала на лаві, а він мовчки дивився на неї червоними з гарячки очима або плів нісенітниці " (під час хвороби Остап не відпускав Соломію від себе)
"Чорт зна, як гуляють, немов п'яні", — думав він та згадував музики у своїм селі, що наймав колись Соломії. (тобто, Остап залицявся до Соломії).
Наскільки Остап кохав Соломію можна зрозуміти лише з останніх рядків твору: "— Отак вона мене часто кличе,— оповідає —дід людям, що інколи заходять у сторожку.— Як тільки вітер загуде — так і кличе до себе... то в комин гукне, то надворі покличе... а часом серед ночі збудить... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..."
Пояснення:
Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк,