Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.
Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).
Кожна людина з любов’ю й трепетом згадує місце, де народилася, де минуло дитинство. Мальовничу природу України, її людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив іще змалечку, бо й сам був частинкою цього світу, згодом образ України постав у його творчості.
Поет дав себе розіп’яти за народ та Україну, як сам Христос; він карався, мучився, але не каявся, хоча знав, що може воскреснути хіба що його дух, а воскреслий дух воскресить й Україну.
…Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві…
Тарас не може спокійно дивитися на те, як пани “народ у ярма запрягли”, він помічає, як його квітуча Україна – “рай тихий” – порожніє, бо довкола свавілля, знущання, невеселі картини:
Ой три шляхи широкії до купи зійшлися,
На чужину з України брати розійшлися…
У поемі “Сон” Україну показано великомученицею, яку царі розіп’яли на хресті:
Це той Перший, що розпинав
Нашу Україну.
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Тарас Шевченко намагається розбудити свій народ, здатний до праці, до пісні, до боротьби. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у прокляття – все клекоче, все скипілося в художню цілісність поетичної сровіді, від початку до кінця пройнятої вогнем найсильнішого почуття:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла до боротьби за Україну; любов до всього рідного, українського супроводжувала його й у творчості, і в повсякденному житті. Поет прекрасно знав історію України, знав причину занепаду рідного народу, знав його ворогів, тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
І хоч тяжко, але все ж таки справджується найсокровенніша надія та ння України.
Є в Україні Чернеча гора, котру знає весь світ, з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена полум’яним “Заповітом”, що нарешті повернувся до народу з тяжкого застійного небуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного свідомого українця, бо це земля з могили Тараса й над нею здіймається солов’їна пісня України, як живий дух Поета.
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.
Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).
Объяснение:
Свою Україну любіть,
Любіть її…
Т. Г. Шевченка
Кожна людина з любов’ю й трепетом згадує місце, де народилася, де минуло дитинство. Мальовничу природу України, її людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив іще змалечку, бо й сам був частинкою цього світу, згодом образ України постав у його творчості.
Поет дав себе розіп’яти за народ та Україну, як сам Христос; він карався, мучився, але не каявся, хоча знав, що може воскреснути хіба що його дух, а воскреслий дух воскресить й Україну.
…Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві…
Тарас не може спокійно дивитися на те, як пани “народ у ярма запрягли”, він помічає, як його квітуча Україна – “рай тихий” – порожніє, бо довкола свавілля, знущання, невеселі картини:
Ой три шляхи широкії до купи зійшлися,
На чужину з України брати розійшлися…
У поемі “Сон” Україну показано великомученицею, яку царі розіп’яли на хресті:
Це той Перший, що розпинав
Нашу Україну.
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Тарас Шевченко намагається розбудити свій народ, здатний до праці, до пісні, до боротьби. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у прокляття – все клекоче, все скипілося в художню цілісність поетичної сровіді, від початку до кінця пройнятої вогнем найсильнішого почуття:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла до боротьби за Україну; любов до всього рідного, українського супроводжувала його й у творчості, і в повсякденному житті. Поет прекрасно знав історію України, знав причину занепаду рідного народу, знав його ворогів, тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
І хоч тяжко, але все ж таки справджується найсокровенніша надія та ння України.
Є в Україні Чернеча гора, котру знає весь світ, з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена полум’яним “Заповітом”, що нарешті повернувся до народу з тяжкого застійного небуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного свідомого українця, бо це земля з могили Тараса й над нею здіймається солов’їна пісня України, як живий дух Поета.
Объяснение:
Если нужно не большое могучто-то другое придк
мать