Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Двадцять пять років незалежності України, безумовно, вже мають позитивні наслідки у різних сферах нашого життя. Змінюється наша свідомість, набираючи рис високої духовності. Ми все частіше і сильніше відчуваємо себе українцями, з інтересом вивчаємо справжню історію, що тривалий час була закрита для народу, знайомимося зі своїми героями. Велику до у цьому нам надають героїчні думи та історичні пісні — живі свідки подій минулого. Саме з цих творів і постає історія України, історія безперервної боротьби за волю. Татарські ординці, турецькі яничари, литовські феодали, польські пани — всі вони зазіхали на українські землі, намагалися підкорити наш народ.
Одним із найулюбленіших народних героїв був і є Богдан Хмельницький, який прославився і в боях з турками, і в битвах з польською шляхтою. Його образ постає з найбільшої, мабуть, кількості пісень і дум. Що найбільше приваблювало в ньому? Безумовно, його військовий талант, рішучість і мужність, з якими він вів козаків на ворога. У пісні «Чи не той то хміль» Богдан нагадує казкового велетня, від одного помаху шаблі якого гине ціле військо.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, Гей, не один лях лежить головою в воду.
Перемога козаків під Жовтими Водами подається за до паралелізмів:
Гей, там поле, а на полі цвіти, — Не по однім ляху заплакали діти. Гей, там річка, через річку глиця, — Не по однім ляху зосталась вдовиця!
Хмельницький, безумовно, був головним організатором тієї перемоги. Це засвідчила й пісня «Не дивуйтеся, добрії люди». Приклад гетьмана надихає на подвиги й воїнів.
Од нас, козаків, од нас, юнаків, Ні один панок не вкрився.
У цій пісні згадується ще один герой — Максим Кривоніс, соратник Богдана, який не поступається йому в силі й спритності. Він рубає мечем голову з плечей, «решту топить водою». Під керівництвом умілих ватажків козаки «загнали панів аж за Віслу».
Богдан Хмельницький залишився у пам’яті народу ще й як мудрий діяч. У думі «Хмельницький і Барабаш» подається епізод, коли Хмельницькому довелося навіть піти на хитрощі, аби забрати у зрадника Барабаша королівські листи про пільги українським козакам, сам вчинок Богдана важко назвати чесним і благородним, але для народу головне те, що Хмельницький діє в його інтересах, до кінця відданий йому.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Объяснение:
Двадцять пять років незалежності України, безумовно, вже мають позитивні наслідки у різних сферах нашого життя. Змінюється наша свідомість, набираючи рис високої духовності. Ми все частіше і сильніше відчуваємо себе українцями, з інтересом вивчаємо справжню історію, що тривалий час була закрита для народу, знайомимося зі своїми героями. Велику до у цьому нам надають героїчні думи та історичні пісні — живі свідки подій минулого. Саме з цих творів і постає історія України, історія безперервної боротьби за волю. Татарські ординці, турецькі яничари, литовські феодали, польські пани — всі вони зазіхали на українські землі, намагалися підкорити наш народ.
Одним із найулюбленіших народних героїв був і є Богдан Хмельницький, який прославився і в боях з турками, і в битвах з польською шляхтою. Його образ постає з найбільшої, мабуть, кількості пісень і дум. Що найбільше приваблювало в ньому? Безумовно, його військовий талант, рішучість і мужність, з якими він вів козаків на ворога. У пісні «Чи не той то хміль» Богдан нагадує казкового велетня, від одного помаху шаблі якого гине ціле військо.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Перемога козаків під Жовтими Водами подається за до паралелізмів:
Гей, там поле, а на полі цвіти, —
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця, —
Не по однім ляху зосталась вдовиця!
Хмельницький, безумовно, був головним організатором тієї перемоги. Це засвідчила й пісня «Не дивуйтеся, добрії люди». Приклад гетьмана надихає на подвиги й воїнів.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
У цій пісні згадується ще один герой — Максим Кривоніс, соратник Богдана, який не поступається йому в силі й спритності. Він рубає мечем голову з плечей, «решту топить водою». Під керівництвом умілих ватажків козаки «загнали панів аж за Віслу».
Богдан Хмельницький залишився у пам’яті народу ще й як мудрий діяч. У думі «Хмельницький і Барабаш» подається епізод, коли Хмельницькому довелося навіть піти на хитрощі, аби забрати у зрадника Барабаша королівські листи про пільги українським козакам, сам вчинок Богдана важко назвати чесним і благородним, але для народу головне те, що Хмельницький діє в його інтересах, до кінця відданий йому.