У меня есть одна хорошая подруга. Зовут ее Юля. Мы одноклассницы, дружим с первого класса.
Юля высокая и стройная. Глаза у нее большие, коричневого оттенка. Русые волосы спадают на плечи. По моему мнению, о ней можно сказать: «Настоящая кареглазая красавица».
А еще она умная и много знает. Учится на отлично. Сообразительная, имеет логическое мышление, поэтому ей легко удается решить любую сложную задачу на уроках математики.
Подруга очень аккуратная. Одевается красиво и со вкусом.
Добрая и откровенная. Делится со всеми своей радостью от общения со своим маленьким братиком.
Приветливая, с ней приятно и интересно разговаривать. Мы часто общаемся на переменах. И могу сказать, что никогда не слышала от нее плохих слов. Всегда находим общий язык. Имеем одинаковые интересы и стараемся как можно лучше проводить время.
Щедрости Юли нет предела. Она не раз делится со мной вкусностями.
Про подругу могу сказать много добрых слов, ведь она всегда готова в беде, прийти на Именно об этом я хочу рассказать подробнее. Все показал досадный случай. На дворе было прохладно и дождливо. Все изо всех сил на большой перемене неслись, чтобы купить вкусные булочки. Вдруг я споткнулась и упала. Хоть и не очень пострадала, было довольно больно и холодно. Очень меня расстроило, что грязная вода запачкала мой новый одежда. Тут Юля не растерялась. Мигом подняться. Мы спокойно пошли обратно в школу. Все перерывы подруга пробыла у меня в теплом и уютном классе. Так она осталась голодной, потому что ради меня забыла про все.
Юля действительно заботливая и добрая. Ее поступок очень трогательный. Вот это я и называю настоящей дружбой. Ведь на такую подругу всегда можно положиться в беде.
ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
У меня есть одна хорошая подруга. Зовут ее Юля. Мы одноклассницы, дружим с первого класса.
Юля высокая и стройная. Глаза у нее большие, коричневого оттенка. Русые волосы спадают на плечи. По моему мнению, о ней можно сказать: «Настоящая кареглазая красавица».
А еще она умная и много знает. Учится на отлично. Сообразительная, имеет логическое мышление, поэтому ей легко удается решить любую сложную задачу на уроках математики.
Подруга очень аккуратная. Одевается красиво и со вкусом.
Добрая и откровенная. Делится со всеми своей радостью от общения со своим маленьким братиком.
Приветливая, с ней приятно и интересно разговаривать. Мы часто общаемся на переменах. И могу сказать, что никогда не слышала от нее плохих слов. Всегда находим общий язык. Имеем одинаковые интересы и стараемся как можно лучше проводить время.
Щедрости Юли нет предела. Она не раз делится со мной вкусностями.
Про подругу могу сказать много добрых слов, ведь она всегда готова в беде, прийти на Именно об этом я хочу рассказать подробнее. Все показал досадный случай. На дворе было прохладно и дождливо. Все изо всех сил на большой перемене неслись, чтобы купить вкусные булочки. Вдруг я споткнулась и упала. Хоть и не очень пострадала, было довольно больно и холодно. Очень меня расстроило, что грязная вода запачкала мой новый одежда. Тут Юля не растерялась. Мигом подняться. Мы спокойно пошли обратно в школу. Все перерывы подруга пробыла у меня в теплом и уютном классе. Так она осталась голодной, потому что ради меня забыла про все.
Юля действительно заботливая и добрая. Ее поступок очень трогательный. Вот это я и называю настоящей дружбой. Ведь на такую подругу всегда можно положиться в беде.
ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Объяснение: