Добрати синоніми та антоніми до фразеологізмів: з'їсти вовка; розбити глек; вибитися в люди; водити за носа; намилити шию; грати першу скрипку; замітати сліди; ступити на слизьке; стріляний горобець.
Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-rozpovid-pro-ditinstvo-za-povistyu-gusi-lebedi-letyat/#ixzz3uxwHPQSb