Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка : Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Мотря - дружина Карпа, старша Довбишева дочка. До одруження це була гарна, працьовита, горда і трохи "бриклива" дівчина, а уже після, з часом, вона стала сварливою, жадібною, скупою і заздрісною жінкою. Ось як характеризує Лаврін Мотрю: "Мотря і гарна, і трохи бриклива, і в неї серце з перцем". Мотря повністю "відповідає" своєму чоловікові, як кажуть в народі: "Два чоботи пара". Мотря - вихована в залежній сім'ї, вона горда і незалежна, фізично здорова і працьовита, з гострим розумом, Мотря не кориться свекрусі, ні в чому не поступається їй. Вона мріє про власну хату і господарство. Після того, як вона стала самостійною господинею, в її характері найяскравіше проявляються скупість, егоїзм, сварливість, зневага до людей. В кінці повісті Мотря - зла й жорстока жінка, яка за розбитий глечик виколює свекрусі очі. Вона навіть не вболіває за свій вчинок, а радіє.
Мелашка
Доброму, чуйному, ніжному Лаврінові "відповідає" така ж добра, чуйна і ніжна Мелашка. Вона була родом із сусіднього села, це дуже гарна, тендітна, ніжна і тиха дівчина. Навіть жорстокі знущання старої чванливої свекрухи довго не могли зломити цієї сильної натури, а підтримували її весь час ніжне і щире почуття до свого чоловіка. Ця молода жінка дуже любила, поважала своїх батьків і молодших братиків та сестричок і не забувала про них, живучи у злої свекрухи. Щирі почуття Лавріна і Мелашки можна порівняти з лебединою відданістю і вірністю одне до одного. Мелашка - дівчина, яка виросла в бідній сім'ї і винесла з неї лагідність і доброту. Вона поважає своїх батьків, любить молодших братиків і сестричок. Малашка - вразлива людина. Вона не витримує знущань свекрухи і вирішує залишити домівку. Але вона не може відмовитись і від своїх рідних, і від Лавріна, тому вона вирішує повернутись додому. Поступово вона стає такою ж дріб'язковою та егоїстичною, як і інші члени родини.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Мотря - вихована в залежній сім'ї, вона горда і незалежна, фізично здорова і працьовита, з гострим розумом, Мотря не кориться свекрусі, ні в чому не поступається їй. Вона мріє про власну хату і господарство. Після того, як вона стала самостійною господинею, в її характері найяскравіше проявляються скупість, егоїзм, сварливість, зневага до людей. В кінці повісті Мотря - зла й жорстока жінка, яка за розбитий глечик виколює свекрусі очі. Вона навіть не вболіває за свій вчинок, а радіє.
Мелашка
Доброму, чуйному, ніжному Лаврінові "відповідає" така ж добра, чуйна і ніжна Мелашка. Вона була родом із сусіднього села, це дуже гарна, тендітна, ніжна і тиха дівчина. Навіть жорстокі знущання старої чванливої свекрухи довго не могли зломити цієї сильної натури, а підтримували її весь час ніжне і щире почуття до свого чоловіка. Ця молода жінка дуже любила, поважала своїх батьків і молодших братиків та сестричок і не забувала про них, живучи у злої свекрухи. Щирі почуття Лавріна і Мелашки можна порівняти з лебединою відданістю і вірністю одне до одного.
Мелашка - дівчина, яка виросла в бідній сім'ї і винесла з неї лагідність і доброту. Вона поважає своїх батьків, любить молодших братиків і сестричок. Малашка - вразлива людина. Вона не витримує знущань свекрухи і вирішує залишити домівку. Але вона не може відмовитись і від своїх рідних, і від Лавріна, тому вона вирішує повернутись додому. Поступово вона стає такою ж дріб'язковою та егоїстичною, як і інші члени родини.