• «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «…Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, …побудував собі гарну хату…» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду…» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю…» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • «…Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. …Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «…Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» • «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» • «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках…»
1 розділ У Тухольщині. Весна 1241 року. Тухольський боярин Тугар Вовк. Лови на грубого звіра. Тугарова донька Мирослава. День ловів на ведмедів. Молодий провідник Максим Беркут. Поява ведмедя. Повержений звір. Другий величезний ведмідь. Смерть боярина. Нещаслива перемога над другим ведмедем. Напад ведмедиці на Мирославу. Порятунок дівчини Максимом Беркутом.
. II розділ Стародавнє село Тухля. Ловецьке товариство під проводом Максима Беркута. Нехіть Тугара Вовка до тухольської громадської ради. Легенда про кам’яного тухольського Сторожа. Прохання руки Мирослави у її батька. Згода дівчини.
3розділ
Місце копних зборів тухольців. Захар Беркут — найстарший у зборі. Історія життя Захара. Взаємовідносини Тугара Вовка з тухольською громадськістю. Нездійсненне через вбивство свідчення Митька Вояка проти Тугара Вовка. Невтішні вістки від післанців сторонських громад.
4розділ
Страшенна монгольська орда зі степової Азії. Розмова Мирослави з батьком. Поява на горизонті монгольських загарбників. Приєднання Тугара Вовка з донькою до монгольського табору. Готовність боярина-зрадника осадити вхід до Тухлі.
5розділ
Максим перед будинком Тугара Вовка. Перехід боярських дружинників на сторону Максима Беркута. Напад монгольського війська на чолі з Тугарем Вовком. Кривавий бій. Максим у полоні Тугара Вовка.
6розділ
Дивний сон Захара Беркута. Бажання громади помститися ворогові. Поява серед громади доньки Тугара Вовка. Максимів план перемоги над ворогом вустами Мирослави. Падіння на голови монголів каміння. Тухля у вогні. Спроба Тугара Вовка обміняти Максима на вільний прохід монголів через гори.
7розділ
Дивний стук сокир у лісі. Захар Беркут — один з останніх прихильників старої віри. Розмова Тугара Вовка зі старцями про обмін Максима. Відмова Захара Беркута від обміну. Обвалення каменя-Сторожа.
8розділ
Несподівана пропозиція Максима вивести монголів з пастки. Пошук виходу в городі Захара Беркута. Нестримний потік води. Наказ монголам збирати каміння на купи. Масова загибель ворога у воді.
• «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «…Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, …побудував собі гарну хату…» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду…» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю…» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • «…Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. …Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «…Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» • «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» • «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках…»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zahar-berkut-harakteristika-tugara-vovka/
Объяснение:
У Тухольщині.
Весна 1241 року.
Тухольський боярин Тугар Вовк.
Лови на грубого звіра.
Тугарова донька Мирослава.
День ловів на ведмедів.
Молодий провідник Максим Беркут.
Поява ведмедя.
Повержений звір.
Другий величезний ведмідь.
Смерть боярина.
Нещаслива перемога над другим ведмедем.
Напад ведмедиці на Мирославу.
Порятунок дівчини Максимом Беркутом.
.
II розділ
Стародавнє село Тухля.
Ловецьке товариство під проводом Максима Беркута.
Нехіть Тугара Вовка до тухольської громадської ради.
Легенда про кам’яного тухольського Сторожа.
Прохання руки Мирослави у її батька.
Згода дівчини.
3розділ
Місце копних зборів тухольців.
Захар Беркут — найстарший у зборі.
Історія життя Захара.
Взаємовідносини Тугара Вовка з тухольською громадськістю.
Нездійсненне через вбивство свідчення Митька Вояка проти Тугара Вовка.
Невтішні вістки від післанців сторонських громад.
4розділ
Страшенна монгольська орда зі степової Азії.
Розмова Мирослави з батьком.
Поява на горизонті монгольських загарбників.
Приєднання Тугара Вовка з донькою до монгольського табору.
Готовність боярина-зрадника осадити вхід до Тухлі.
5розділ
Максим перед будинком Тугара Вовка.
Перехід боярських дружинників на сторону Максима Беркута.
Напад монгольського війська на чолі з Тугарем Вовком.
Кривавий бій.
Максим у полоні Тугара Вовка.
6розділ
Дивний сон Захара Беркута.
Бажання громади помститися ворогові.
Поява серед громади доньки Тугара Вовка.
Максимів план перемоги над ворогом вустами Мирослави.
Падіння на голови монголів каміння.
Тухля у вогні.
Спроба Тугара Вовка обміняти Максима на вільний прохід монголів через гори.
7розділ
Дивний стук сокир у лісі.
Захар Беркут — один з останніх прихильників старої віри.
Розмова Тугара Вовка зі старцями про обмін Максима.
Відмова Захара Беркута від обміну.
Обвалення каменя-Сторожа.
8розділ
Несподівана пропозиція Максима вивести монголів з пастки.
Пошук виходу в городі Захара Беркута.
Нестримний потік води.
Наказ монголам збирати каміння на купи.
Масова загибель ворога у воді.