Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати.
Борода не робить мудрим чоловіка.
В умілого і долото рибу ловить!
Вік живи — вік учись.
Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.
Вченому світ, а невченому тьма.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Дарма, що малий, а й старого навчить!
Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
Дивиться рідко, та густо бачить.
Объяснение: